Нічний черговий

— Ні,— щиро признався я.

Лілі мовчала.

— Це число не зовсім підходить для подорожей,— вів далі Фабіан.— Воно веде до розбрату, ревнощів, трагедій.

— Тепер і я все зрозумів,— сказав я, відчуваючи, що несподівано зашарівся.

— Гадаю, ви погодитесь, Дугласе, що Лілі — надзвичайно гарна жінка.

Я ствердно кивнув.

— А Дуглас — дуже привабливий молодик,— по-батьківському лагідно вів Фабіан.— І стане ще привабливішим, коли звикне до багатства і справить собі новий гардероб, а ми йому допоможемо це зробити, тільки-но приїдемо в Рим.

— Так,— озвалася Лілі. Вона сиділа, втупившись у свою тарілку.

— Треба дивитися правді в обличчя. Я старший за вас обох. Гадаю, ніхто не стане цього заперечувати. Шанси для біди дуже великі — Фабіан наклав собі ще ікри.— Якщо у вас, Дугласе, є дама, яку ви могли б узяти з нами в подорож, чому б вам не зв'язатися з нею?

В ту ж мить хвиля ніжності, змішаної з жалем, принесла мені образ Пет. Роки, проведені в «Св. Августіні», не сприяли згадкам про неї. Захисне крижане заціпеніння, яке найшло на мене того останнього дня у Вермонті, тепер у компанії Фабіана й Лілі почало відтавати. Я признався собі, що хотів цього чи ні, а знов розкрився для давніх почуттів, давніх уподобань, для згадок про минулі втіхи. Але якби Пет і була зараз вільна, важко сказати, як вона поставилася б до моїх стосунків з Фабіаном і до нашого нинішнього способу життя. Дівчині, що віддавала більшу частину свого скромного заробітку шкільної вчительки на допомогу втікачам з Біафри, навряд чи сподобалася б людина, яка ложками їсть чорну ікру. Та і я сам — через ту ж таки причину. Евелін Коутс була б кращою кандидаткою на місце в нашій маленькій групі, вона стала б цікавою компаньйонкою і для Лілі, і для Фабіана. Але хто знає, якою вона виявиться на цей раз — ніжною, як тієї останньої неділі в моєму номері, чи гостроязиким вашінгтонським службовцем і діловою коханкою, яку я зустрів на коктейлі у Хейлів? Треба також враховувати, що одного дня нас із Фабіаном можуть викрити. Навряд чи її кар'єрі урядового юриста сприятиме, якщо одного дня її затаврують як приятельку двох злодіїв.

— Боюся, що зараз я нікого не можу пригадати,— визнав я свою поразку.

На обличчі Лілі, здається, майнула невловна усмішка.

— Лілі,— не вгавав Фабіан,— а чим тепер займається твоя сестра Юніс?

— Розважається з Голдстрімською гвардією,— кинула Лілі.— Або з Ірландською гвардією. Я забула, хто нині чергує в палаці.

— Як ти думаєш, схоче вона приєднатися до нас на деякий час?

— Думаю, що схоче,— відповіла Лілі.

— А вона зможе, якщо ми дамо їй телеграму, зустрітися з нами завтра ввечері в готелі «Бор-о-Лак» у Цюріху?

— Цілком імовірно,— сказала Лілі.— Юніс легка на підйом. Коли ми повернемось до готелю, я дам їй телеграму.

— Ви згодні, Дугласе?

— Чому б ні? — Як на мене, все це було занадто цинічно, але я й сам тепер був повноправним членом компанії циніків, що харчуються чорною ікрою і живуть поміж Парижем і Римом.