Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— З його вигляду не скажеш, що кілька тижнів роботи завдадуть йому якоїсь шкоди, — мовив Фабіан.
— Але він все ще дуже обережно ступає на одну ногу,— зауважила Лілі.
— Мадам, ви це помітили? — Кумбс усміхнувся до Лілі.— Але ви повинні розуміти, що це в нього скоріше психологічне. Після того випадку.
— Так, — погодилась Лілі. — Я зустрічалася з такими випадками й раніше.
— Приємно мати справу з власниками, що не метушаться без причини.— І Кумбс усміхнувся їй ще ширше.
— Але ви можете сказати, коли він буде готовий? — вперто повторив я своє запитання, пам'ятаючи про шість тисяч доларів, вкладені в той Опівнічний Сон.— Два тижні? Три тижні? Місяць?
— Хе-хе... — Кумбс знову спохмурнів.— Я дуже не люблю зв'язувати себе певними строками. І не люблю давати надії власникам коней, а потім розчаровувати гарних людей.
— І все-таки, приблизно ви можете знати? — наполягав я.
Кумбс поглянув на мене, і його очі, сховані серед безлічі маленьких зморщок, стали раптом холодні, мов крига.
— Так, приблизно я знаю. Але це нічого вам не дасть. Він сам скаже, коли буде готовий.— Кумбс весело всміхнувся, і його очі вмить відтанули.— Що ж, сьогодні ми, здається, надивилися всякого. Час піти поснідати. Дозвольте, мем...— Він галантно запропонував Лілі руку і повів її через ліс.
— Дугласе, ви повинні обережніше поводитися з цими людьми,— тихо сказав Фабіан, поки ми йшли поміж деревами.— Вони дуже вразливі. А цей — один з найдосвідченіших у своїй справі. Нам пощастило, що він працює на нас. Ви повинні дати їм право самим вирішувати, як робити своє діло.
— Але це ж наш жеребець! Наші шість тисяч монет.
— Не треба так говорити, коли він може вас почути. О, сьогодні буде чудовий день.— Ми вибралися з лісу, коли сонце вже пробивалося крізь туман, граючи на лискучих крупах коней, яких відводили у стайню.— Хіба це не радує ваше серце? — спитав Фабіан і в захваті широко розкинув руки.— Цей чудовий гордий сільський краєвид у свіжому сонячному сяйві, ці прекрасні делікатні тварини...
— От-от, делікатні,— кинув я не дуже люб'язно.
— Я вірю в майбутнє,— твердо сказав Фабіан.— Більше того, я висловлю передбачення, що перш ніж нам пощастить залагодити інші наші справи, ми досягнемо великих успіхів саме в цьому виді спорту. І не тільки з нашим шеститисячним невдахою. Уявіть собі, як колись ви приїдете в Шантійї і побачите, що тут виступають двадцять прекрасних коней, і всі вони — ваші. Уявіть собі, як ви сидітимете у власній ложі і спостерігатимете перед заїздом парад ваших кольорів...
— Я можу собі уявити все, що завгодно,— сказав я кисло.— Аби тільки так воно було.— Мушу признатися: хоч як старанно я це приховував, але на мене теж подіяли чари і цього прекрасного місця, і коней, і хитрого старого тренера. Я не поділяв маніакального оптимізму Фабіана, але не міг не піддатись силі його мрій.
Якщо спекуляції золотом, участь у виробництві порнографічних фільмів, створених за сценарієм невідомого іранця і за участю юної американської німфоманки, що вивчає в Сорбонні літературознавство, дадуть мені змогу бодай тридцять днів на рік тішитися подібними ранками, я буду повсюди вдячно слідувати за Фабіаном. Нарешті вкрадені мною гроші принесли мені радість. Я глибоко вдихнув свіже сільське повітря, перш ніж сісти снідати за довгий стіл у вітальні Кумбсів, стіни якої були прикрашені поличками з призами та кубками, зібраними за довгі роки. Старий налив нам по добрій чарці кальвадосу, а потім ми заходилися коло сніданку разом з його дружиною, рожевою пухкою жінкою, та десятком хлопців і дівчат — жокеїв. Аромат кави й бекону змішався в кімнаті з гострим запахом чобіт. Я не міг собі уявити раніше, що десь на землі ще існують такі прості й сердечні люди, тому, коли Кумбс підморгнув мені через стіл і сказав: «Він сам скаже, коли буде готовий»,— я теж підморгнув йому і підняв свою чашку з кавою за здоров'я старого тренера.
14
— Гадаю, настав час подумати нам про Італію,— мовив Фабіан.— Люба, як ти ставишся до Італії?
— Вона мені дуже подобається,— сказала Лілі.
Ми сиділи в ресторані «Шато Мадрід», розташованому на скелі, що здіймалася над Середземним морем. Десь далеко внизу у блідо-рожевому вечірньому повітрі тьмяно виблискували вогні Ніцци й інших прибережних поселень. Ми пили шампанське «Моє е Шандон», яке мені дедалі більше смакувало, і чекали, поки принесуть вечерю. Власне, пити шампанське ми почали ще в нічному «Голубому експресі», що привіз нас сюди з Парижа. З нами приїхав також старий Кумбс, який провів у нашій компанії ніч і першу половину дня. Після двох тижнів упертої праці кінь нарешті «сказав» тренеру, що готовий виступати.