Нічний черговий

Два кухлі пива, випиті один за одним, здається, збудили бородатого критика. Він почав жваво розмовляти з Надін по-французькому.

— Філіппе,— попросила Надін,— говоріть по-англійському. Серед нас є гості.

— Ми у Франції,— голосно пробурчав Філіпп крізь свою бороду.— Чому б їм не розмовляти по-французькому.

— Тому що ми, любий, тупі англосакси,— сказала Лілі.— І кожний француз знає, що нам бракує освіти.

— Він дуже добре говорить по-англійському,— мовила Надін.— Дуже добре. Він два роки працював в Америці. Був у Голлівуді. Писав критичні статті для «Кайє дю сінема».

— Вам сподобався Голлівуд? — спитав Фабіан.

— Я його ненавиджу.

— А його продукція?

— Її я теж ненавиджу.

— А французькі фільми ви любите? — запитала Лілі.

— Останнім фільмом, який мені сподобався, був «Бездиханний»,— відказав Філіпп і сьорбнув пива.

— Але ж він вийшов десять років тому,— здивувалася Лілі.

— Давніше,— доброзичливо погодився Філіпп.

— Це був дуже цікавий фільм,— впала в розмову Надін.— І доволі політичний.

— Скільки разів...— Він сердито повернувся до неї.— Скільки разів я казав тобі, що ці два поняття нероздільні.

Він говорив по-англійському з сильним акцентом, але досить непогано. Його очі сяяли. Він був з тих людей, що ладні сперечатись і на санскриті. У мене було таке враження, що заради того, щоб хтось згодився з ним під час суперечки, він готовий вистрибнути з вікна.

— Скажіть мені, друже,— щиро і сердечно мовив Фабіан,— що ви думаєте про наш маленький опус?

— Merde[9].

— Справді? — Лілі видавалася здивованою.

— Філіппе.— застерегла його Надін.— Прісцілла розуміє французьку. Ви не повинні недооцінювати її гри.

— Дарма,— мовила Прісцілла своїм чистим голосом дівчинки, вигодованої справжньою маїсовою кашею.— Я ніколи не сприймала французів серйозно.

— Ми з вами в місті, де Расін поставив «Федру», де помер Мольер,— запалився критик,— де Флобер захищав у суді свою «Мадам Боварі», де після прем'єри «Ернані» на вулицях виникла демонстрація, де вітали Гейне з його віршами, писаними чужою мовою, і де Тургенев знайшов свою другу домівку.— Борода Філіппа наелектризувалася в запалі суперечки, язик зі смаком вимовляв великі імена.— А в наш час у новому виді мистецтва — в кіно — ми, зрештою, маємо «Велику ілюзію», «Заборонені ігри»... А що ми збираємось обговорювати сьогодні? Позбавлену смаку спробу збудити найниціші бажання...

— Ти так говориш, любий,— спокійно зауважила Надін Бонер,— ніби ти надто гарний, щоб спати з жінками. Я можу довести протилежне.

Критик поглянув на неї і махнув офіціантові, щоб той приніс ще пива.

— Що ви мені показали? Злягання з пустопорожньою американською лялькою...

— Cheri[10],— цього разу Надін говорила доволі різко,— хіба ти сам не підписуєш петицій проти расизму?