Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Звичайно,— нетерпляче відповів Фабіан.— Король попросив свою сестру, тітку принца,— її грає Надін,— збудити в юнака статевий потяг. Принцеса, його дружина, ридає на незайманому шлюбному ложі в одній із веж замку, чекаючи на принца. Але ніщо, як ви бачите, не може збудити його. Він дивиться на все затуманеними очима. Всі впадають у відчай. І тоді, як останній засіб, тітка починає танцювати перед принцом у прозорій сукні, тримаючи в зубах троянду. З очей принца спадає пелена. Він встає. Випускає з рук ножиці. Сходить з трону. Обіймає тітку. Починає з нею танцювати. Цілує її. Вони падають на моріжок. Кохаються. У замку свято. Король анулює шлюб з принцесою. Принц одружується зі своєю тіткою. В замку і в кущах навколо нього шаленіє святкова оргія. Через дев'ять місяців народжується син. І потім щороку, в день весілля, принц і його тітка у тому самому вбранні повторюють свій танок, і в цей час б'є дзвін. У цьому є якийсь східний колорит, але фільм приваблює. Є в ньому й побічні теми, наприклад, історія одного негідника, який зазіхає на трон... Але я не буду вам набридати.
Увімкнули світло. Мені довелося розіграти напад кашлю, щоб якось виправдати своє розпашіле обличчя.
— У кількох словах це все,— закінчив коментування Фабіан.— Це фільм з претензією, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Тому він має сподобатись і інтелектуалам, і всім іншим.
— Майлзе,— Надін Бонер, змінивши роль спокусниці, винної у кровозмішенні, на роль ділової жінки, встала зі свого стільця і повернулася до нас,— вам сподобалося? Всі просто попадають, хіба ні?
— Чудово,— захоплено мовив Фабіан.— Просто чудово. Ми зірвемо непоганий куш.
По дорозі до ліфта я намагався ні на кого не дивитися. Особливо старанно уникав погляду молодої американки, яка вирізнялася навіть у найбрутальніших сценах, і яку я, навіть коли їй натягнуть на голову мішок, упізнаю на будь-якому нудистському пляжі світу. Я помітив, що Лілі теж надто пильно вивчає підлогу в ліфті.
Коли ми прямували у пивницю на Єнісейських Полях, Надін взяла мене під руку.
— Що ви думаєте,— спитала вона,— про цю дівчинку? Дуже обдарована, правда?
— Надзвичайно,— погодився я.
— Вона займається цим тільки у вільний час,— повідомила Надін.— А взагалі вона вчиться у Сорбонні. Вивчає порівняльне літературознавство. У американок більше характеру, ніж у європейських дівчат. Ви згодні зі мною?
— Я не фахівець у цьому питанні. У Європі я всього кілька тижнів.
— Як ви гадаєте, фільм матиме успіх у Штатах?— запитала вона стурбовано.
— Я — оптиміст,— сказав я, уникаючи прямої відповіді.
— Я побоююсь, що багато чого в нашому фільмі публіка не збагне.
— Я б на вашому місці не хвилювався.
— Майлз теж такої думки,— зауважила Надін і, не знати чому, стисла мою руку.— Під час зйомок він поводився просто чудово. Для всіх у нього знаходилася усмішка. Вам теж треба побувати на зйомках. Там дуже тепла обстановка. Один за всіх і всі за одного. А як вони працюють! Залишаються після роботи, сидять до пізньої ночі — і жодної скарги! Звичайно, ми їм небагато платимо, але зірки одержать ще проценти від прокату, і це допомагає в роботі. Ви прийдете завтра? Ми будемо знімати сцену, де Прісцілла, одягнена черницею...
— На жаль, я приїхав у Париж в інших справах,— пояснив я.— І, отже, страшенно зайнятий.
— Приходьте, коли зможете. Без будь-яких церемоній.
— Дякую.
— Як ви думаєте, американська цензура пропустить наш фільм? — Вона знову була стурбована.
— Напевно. Я чув, що тепер вони пропускають усе. Але, звичайно, не виключено, що якийсь місцевий начальник поліції заборонить показ фільму і на деякий час закриє кінотеатр.— Сказавши це, я подумав, що якби сам був начальником поліції, то не вагаючись спалив би такий фільм. Але ж я не поліцейський. Хотів я цього чи ні, я вклав у цей фільм гроші. П'ятнадцять тисяч доларів! Я намагався говорити спокійно.— А як у Франції? — запитав я.— Усе буде гаразд?
— Хто його знає.— Вона знову якось двозначно схопила мене за руку.— Це жахлива країна. Якийсь старий піп виголосить у неділю своє казання, і наступного дня всі кінотеатри зачинять двері. Або дружина президента чи котрогось із міністрів під час прогулянки натрапить на кінорекламу і... Ви не маєте уявлення, які вузьколобі бувають французи в питаннях мистецтва. На щастя, тут щотижня трапляється якийсь черговий скандал, що відвертає увагу від попереднього.— Раптом вона змовкла й пустила мою руку. Потім відступила на два кроки і стала вивчати мене поглядом.— Послухайте,— озвалася вона врешті,— у вас чудова фігура. Чи я помиляюся?