Нічний черговий

— У загальних рисах.

— А ви не збираєтесь мені про це розповісти?

— Ні.

— Майлз дуже непроста людина,— сказала вона замислено.— Понад усе він любить гроші. Будь-чиї. Стережіться його.

— Дякую. Я буду обережний.

Вона нахилилася вперед і, торкнувши мене за руку, сказала ніжно:

— Я чудово провела час у Флоренції.

Мені раптом захотілося схопити її, ублагати її встати з-за столу і втекти зі мною.

— Лілі...— почав я неквапно.

Вона застережливо підняла руку.

— Любий, не будьте занадто сентиментальним. І запам'ятайте це на майбутнє.

Повернувся Фабіан, його обличчя було дуже серйозним.

— Я змушений був збавити ціну,— сказав він, сідаючи. Потім зробив собі ще один бутерброд з ікрою.— Продано за сорок п'ять тисяч.— Він усміхнувся радісно й безтурботно, як маленький хлопчик.— Думаю, нам треба замовити ще пляшку шампанського.

Я сів за великий, оздоблений різьбою письмовий стіл у своєму номері. На порозі кімнати я розпрощався з Лілі і Фабіаном. Вони жили в сусідньому номері, що, як і мій, виходив вікнами на Середземне море. Лілі на прощання поцілувала мене в щоку, а Фабіан міцно потиснув руку.

— Бажаю вам добре виспатись, друже,— сказав він.— Я хочу завтра вранці, перед від'їздом, показати вам місто.

Після шампанського я почував себе трохи п'яненьким, але спати мені не хотілося. Я дістав з шухляди аркуш паперу з емблемою готелю і став писати майже наздогад: «Кінь — двадцять тисяч. Золото — п'ятнадцять тисяч. Карти — тридцять шість тисяч. Фільм...»

Потім я зачаровано подивився на написане. Раніше, навіть непогано заробляючи в авіакомпанії, я ніколи не дбав про свій рахунок у банку, пам'ятав його тільки з точністю до сотні, не знав, скільки грошей лежить у мене в кишенях. Тепер я вирішив займатися підрахунками щотижня. Або, якщо так буде й далі, щодня. Я відкрив для себе одну з найбільших утіх багатої людини — додавати гроші до грошей. Числа на папері давали мені більше насолоди, ніж речі, які я міг би купити за свої гроші. Що це — вада чи ні? І чи слід її соромитись? Треба обмізкувати це згодом.

З сусіднього номера долинув недвозначний шум, і я спохмурнів. Наскільки я можу довіряти Фабіану? Він поводиться з грішми, і своїми, і чужими, м'яко кажучи, безцеремонно. А я не знаю про нього нічого такого, що свідчило б про його фінансову чесність. Завтра вимагатиму підписання офіційної угоди. Але й при наявності такого документа, мені ні в якому разі не можна випускати його з поля зору.

Коли я нарешті задрімав, мені наснився брат Генрі, який сумно сидів за своїми обчислювальними машинами, підраховуючи чужі гроші.