Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Злата навідріз відмовилася носити зброю. Вона ніколи не брала участі в змаганнях з сили й спритності та не тренувалася в стрільбі з лука чи у володінні мечем, але звістка про її сміливість облетіла місто, і амазонки дивилися на її примхи поблажливо, тим більше, що вона не цуралася ніякої важкої роботи. Злата мила коней і чистила стайні, вигрібала сміття й відтирала величезні засмальцьовані казани. Аристея пильно стежила за тим, щоб новенькій не робили поступок, так що ввечорі Злата аж падала від утоми.
Незабаром новенька стала загальною улюбленицею. Вона нікому не суперечила, завжди була привітна й весела та не відмовлялася зробити брудну роботу за інших. Найбільше вони подружилися з Вегою. У вільні хвилини, які зрідка випадали, Злата вишивала для подруги візерунок на туніці, щоб відплатити дівчині за доброту. Злата і не знала, що це змінить її життя на краще. Оцінивши її рукоділля, амазонки почали навперебій просити Злату вишити туніки й плащі. Усе частіше дівчина залишалася вдома за п’яльцями, а незабаром її зовсім звільнили від іншої роботи. Цілими днями вона вишивала або навчала рукоділлю амазонок. Правду кажучи, войовничим дівам більше подобалося ходити на її заняття, ніж на уроки військового мистецтва. Деякі навіть намагалися прикрасити свої убогі келії плетеними серветками й вишитими фіранками. Одного разу, залишившись наодинці з Вегою, Злата сказала:
— Усе-таки голка з ниткою для жіночих рук миліші, ніж лук і стріли.
— Ти права, сестро, але якщо ми розучимося володіти зброєю, чоловіки підкорять нас собі, — заперечила Вега.
— Невже ви думаєте, що чоловіків можна здолати зброєю? Є спосіб набагато дієвіший, — розсміялася Злата.
— І ти знаєш його? — зацікавилася Вега.
— Звичайно. Про це знає кожна дівчина на Землі. Посмішка поневолить чоловіка скоріше, ніж меч і сокира.
— Ти смієшся наді мною! — образилася Вега.
— Анітрохи. Посміхнися чоловіку, будь з ним привітна та ласкава, і він зробить усе, що ти побажаєш.
Вега не дуже повірила в слова Злати, але все-таки задумалася. Подруги були нерозлучні. Увесь вільний час вони проводили разом. Вега вчила Злату звичаям і законам свого народу, а Злата розповідала подрузі про земне життя. Понад усе Везі подобалася історія кохання Злати. Тисячу разів вона чула про те, як Злата зустріла принца, переодягненого бродячим музикантом, і все одно знову і знову просила розповісти про це.
Розділ 24
Вигнання
Настало довге спекотливе літо. Сонце палило нещадно. Від розпечених будинків пашіло жаром. На батьківщині Злати літо бувало м’яким, і дівчина важко переносила спеку. На щастя, їй не доводилося працювати на осонні, однак незабаром і тінь приміщення перестала рятувати від задухи. Амазонки звикли без нарікань переносити і спеку, і холод. Вони стоїчно терпіли нестерпне пекло, але рухи їхні зробилися скупими й ледачими. Вега також дуже змінилася. Звичайно весела й життєрадісна, вона стала замисленою і часто сумувала. Подруги бачилися рідше. Іноді Вега не заходила по кілька днів.
Липень видався особливо жарким. Цілий день Злата сиділа в задушливій келії, час від часу змочуючи руки й обличчя водою з таза, але тепла, як молоко з-під корови, вода не давала прохолоди. Дівчина з нетерпінням очікувала заходу сонця. Липка й задушлива ніч опустилася на місто, але і вона не принесла полегшення. Злата вирішила відвідати подругу. Вийшовши з будинку, вона відразу зрозуміла: щось сталося. Вулицями до центральної площі зграйками сходилися амазонки. Злата спробувала розпитати, що сталося, але багато хто і самі не знали цього, а інші так поспішали, що від них не можна було толком домогтися відповіді. У всіх на вустах було лише одне слово «суд». Веги вдома не виявилося, і Злата поспішила на площу одна.
Тут уже зібрався неабиякий натовп. Смолоскипи в руках амазонок надавали площі лиховісного вигляду. Вогонь відкидав на обличчя дів-войовниць червонуваті відблиски і грав на латах зброї. Ті, хто не мав у руках смолоскипів, розмірено били мечами в щити, скандуючи «смерть — зрада, смерть — зрада». Страх витав над площею.
Злата пробиралася крізь натовп, намагаючись знайти Вегу, але це було все одно, що шукати голку в сіні. Раптом над площею пролунало шалене: «Ведуть!», і натовп, як бурхливе море, ринув уперед. Злату поволокло, немов билинку. Вона не пручалася й не намагалася йти своєю дорогою, тому що не можна противитися натовпу, отруєному злістю. Злату охопив підсвідомий страх, вона відчувала, що зараз має відбутися щось непоправне й жахливе. І тут вона побачила Вегу. Закривавлену й розшарпану, подругу списами підштовхували до ганебного стовпа.