Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Ні, це не Олена, — відрубала цариця.
Злата переможно подивилася на Аристею.
Натовпом прокотився гомін, амазонки робили припущення, звідки з’явилася незнайомка і хто вона така. Цариця зробила знак рукою. Голоси змовкли, й у палаці запанувала тиша, тоді вона звернулася до Злати:
— Розкажи, як ти потрапила сюди?
Злата пам’ятала батька, бакалійну крамницю, дім, короткочасну зустріч з красенем музикантом і довгі поневіряння в пошуках його. Вона пам’ятала, як вони зустрілися знову і музикант виявився принцом, але що ж було потім? Чому вона переправилася через Лету? Як не силкувалася Злата, спогади вислизали від неї.
— Не пам’ятаю, — вона похитала головою. — Я знаю лише, що повинна повернутися на Землю. Там на мене чекає батько… — вона хотіла додати «і коханий», але вчасно осіклася, вирішивши, що про це краще промовчати.
— Ніщо не буває даремним. Якщо доля привела тебе до нас, значить, так треба. Ти залишишся серед нас, — сказала цариця.
Наперед виступила Аристея.
— Велика царице! Ця зніжена заброда нам не рівня. Чи означає це, що вона стане нашою рабинею?
Злата спалахнула. Вона не заслужила презирства, з яким про неї говорила Аристея.
— Я нічим не гірша за вас і не дозволю попихати собою, — крижаний тон, яким вона вимовила ці слова, не виразив гніву, що клекотав у її душі.
— А ти зухвала, — посміхнулася цариця. — Якщо зумієш у змаганні довести, що ти рівна серед рівних, нехай буде так.
Розділ 23
Посвята в амазонки
Натовп на площі розступився на боки, звільняючи місце для тих, що мали змагатися. Златі піднесли двосічну сокиру, меча й списа, щоб вона сама вибрала спосіб змагання. Злата в сум’ятті похитала головою:
— Я не володію зброєю.
— Ти не тільки слабка, але й боягузлива, — презирливо поморщилася Аристея.
— Я не поступлюся в сміливості жодній з вас, але не буду битися й тим більше завдавати болю навіть тобі, — гордо сказала Злата.
— Наша хоробрість перевірена в боях, — скипіла амазонка. — Царице, дозволь подивитися, чи така вона смілива під градом стріл, як на словах.
Верховна амазонка кивком дала згоду. Злату підвели до стовпа з прикріпленими до нього ланцюгами, але не прикували. Дівчина не знала, що затівається, але ні на що гарне не сподівалася. Амазонки на чолі з Аристеєю стали півколом на деякій відстані від стовпа. Аристея зробила знак, і діви-войовниці дістали луки. Злата з жахом дивилася на націлені в неї стріли. Вона обвела поглядом обличчя амазонок, але не знайшла в них жалю. Вони звикли підкорятися наказу. Лише Вега, потупивши очі, непомітно відвела лук убік. Златі залишалося примиритися з неминучим. Вона гордо закинула голову й подивилася просто в очі Аристеї.
Тятива забряжчала, як доторкнута струна. Стріла встромилася просто над головою Злати, ледь не зачепивши її волосся. Не встигла Злата опам’ятатися, як наступна стріла просвистіла в неї над головою. Амазонки по черзі випускали стріли, що втикалися поруч з живою мішенню. Златі здавалося, цей кошмар триває вічно. Останньою черга дійшла до юної Веги. Амазонка барилася.
— Досить! Тобі, Вего, слід бути рішучішою, — промовила цариця й звернулася до Злати: — Ти гідна бути однією з нас. Майбутнє покаже, навіщо тобі призначався цей шлях.
Натовпом прокотився гул схвалення, і Злата з полегшенням зітхнула. Правда, вона зовсім не збиралася ставати амазонкою, але зараз їй було не до того, щоб про це міркувати. Аристея підскочила до Веги, у люті вирвала стрілу в неї з рук і переломила об коліно.
— Ти молода й дурна. Думаєш, ти чиниш правильно, що виявляєш до неї жалість? Таким, як вона, не місце серед нас. Вона ще накличе біду, але буде пізно, — прошипіла вона й швидкою ходою пішла геть.
Келія, куди поселили Злату, мало чим відрізнялася від в’язниці. Світло проникало сюди крізь маленьке віконце, і навіть сонячні промені не могли скрасити голих кам’яних стін і такої ж підлоги. Ліжко, накрите напівпохідною верблюжою ковдрою, та стіл з мідним тазом і глечиком для вмивання складали нехитре обладнання кімнати. Під час мандрівок дівчині доводилося задовольнятися і меншим.
Набагато більше незручностей завдавав їй новий одяг. У коротенькій туніці й зашнурованих до колін сандаліях Злата почувала себе роздягненою, адже з дитинства вона звикла носити спідниці до п’ят. Однак до всього на світі звикають. У новому вбранні вона була дивовижно гарною. Білосніжна легка туніка, перехоплена на талії тоненьким паском, спадала м’якими фалдами, і на її тлі пишне золоте волосся Злати змагалося з сонцем.