Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Надувшись, наче індик, щокатий чоловік схопив за руку свою задоволену суджену і швидкими кроками пішов геть. Фалмін швидко зайняв їх місце, підійшов до столу, на якому були розкладені гребінці від темнішого до світлішого.
— Добрий пане, якого із них бажаєте? — одразу пристала стара. — Можливо, ось цей, із рідкісного трарійського дерева? Або ж ось цей, із тропічного дерева саа-тар?
— А ось цей? — Фалмін показав на червоний гребінець, на якому була вибита літерка «Е». — Кому він належав?
— Гребінець самої принцеси Елсіни! — показавши наполовину беззубий рот в усмішці, продавчиня почала говорити із знанням та впевненістю. — Передавався із покоління в покоління майже сто років, аж поки Елсіна не продала його на аукціоні, а на виручені гроші купила нову сукню. Усі знають, пане, що дуже принцеса любила нові речі і була ладна на все, аби їх отримати. Ось і продавала тихенько, що під руку попадалося, а бідний батько навіть не знав про це. І хоча дівчина померла через два роки від сифілісу, проте цей гребінець жодним чином не буде пов'язувати долю нової власниці із старою. Повірте мені!
Фалмін трішки засумнівався, чи варто купувати річ із такою пам'яттю. Однак щось йому сподобалося у цьому гребінці, і все ж таки вирішив не прибіднятися.
— Скільки? — спитав.
— Двісті крон.
— Двісті? — Фалмін повільно забрав руку від кишені, де лежали гроші. — Можливо, вийде якось дешевше?
— Пане, це ж ручна робота, до того ж із особливого дерева і вибитою літерою «Е». Це рідкісна штука, пане.
«Аби було на що прожити в ці дні, — думав Фалмін, дістаючи із кишені двісті крон, — але Ельгіда неодмінно оцінить».
Забравши гребінець, чорноволосий рушив далі. Цього разу чаклун, не маючи грошей, уже не так поспішав видивлятися нові подарунки. Довго крутився біля прилавків, розмовляв із продавцями про ціни та останні новини, бо хотілося йому бодай із кимось поговорити, оглядав палатки і клітки із звірами. Один маленький вогняний ящір підсмажив бороду якомусь гному, почався скандал, лайка і прокльони. Місцева голота надривали животи, гном матюкався, власник ящіра із простодушним виразом обличчя саме показав йому середнього пальця.
Східна частина базару, куди Фалмін дійшов під вечір, була значно тихішою. Не було тут такої жвавості та криків. У кінці базару стояв фонтанчик, біля якого крутилося всього декілька людей.
Вирішивши відпочити, Фалмін присів на лавці, доїв порцію смаженої картоплі, яку купив на базарі. Мимоволі дістав із кишені перстня та гребінця, оглянув. Справді, робота була майстерною, тому він сподівався, що Ельгіді сподобається обидва подарунки. Принаймні раніше вона любила прикраси та сюрпризи.
Фалмін трішки посидів, подумав, вже було збирався підвестися, як поруч присів чоловік у сірому плащі і з каптуром, який закривав йому обличчя. Чаклун мимоволі потягнувся до схованого кинджала.
— Пане Фалміне, ми повинні поговорити, — сказав тихо незнайомець.
— Хто ви? — чаклун не відпускав руків'я, був готовий атакувати в разі небезпеки. — Чого вам?
Незнайомец повернувся до нього обличчям, відкинув каптур, аби Фалмін міг роздивитися обличчя. Побачив маленькі чорні очі, поріз біля губи і різкі риси обличчя. Був цей тип схожий на різника або ж вбивцю, але Фалмін знав його, тому ця зовнішність не вводила в оману.
— Рідлен? — чаклун повільно відпустив руків'я. — Що сталося?
— Ми повинні поговорити, пане. Негайно.
— Де?
— Після настання темряви. Ось цей будинок, — чоловік вказав поглядом на двохповерховий будиночок, що стояв між аптекою та одним із багаточисельних борделів. — У мене є важлива інформація.
— Але я…
— Приходьте і все дізнаєтеся.
Чоловік більше нічого не сказав, підвівся, кивнув на прощання і попрямував в бік базару. Фалмін, нічого не розуміючи, дивився йому вслід, аж поки той не зник в натовпі людей.
Будинок Аліса Рідлена нічим не вирізнявся з-поміж інших, мав такі ж темні стіни та всього одне вікно на кожному із поверхів. Бордель, що приклеївся ліворуч, гудів, наче вулик, раз у раз чулися крики, лайка та ледь вловимі зітхання. Фалмін глянув на вивіску у вигляді оголеної русалки, яка манила рукою до себе. Замість того, аби послідувати поклику, чаклун піднявся сходами до сусіднього будинку. Не встиг підняти руки, аби постукати в двері, як почув відмикання багаточисельних замків.
— Пане Фалміне, радий вас бачити, — сказав із привідчинених дверей Аліс Рідлен голосом тихим та підозрілим. — Прошу, заходьте скоріше.