Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Як село зветься?
— Родрин.
— А, звичайно, пам'ятаю. Я, до речі, тією ковдрою до сих пір зігріваюся, дякуючи твоїм батька. А як вони самі?
— Ніяк, — сухо й майже беземоційно відповів чолов'яга. — Спалили село й батьків разом із ним.
— Співчуваю.
— Не варто, я змирився і забув. Війна тоді була, Фалміне, а як відомо — жодної війни без жертв не буває.
Місто Кренгер, що розміщувалося в центрі країни, в основному славилося двома речами: найбільшою кількістю борделів на все королівство і, як-то не дивно, трьома торгівельними гільдіями, які забрали під свій вплив усе місто. Широкі вулиці кишіли від купців, простолюдинів, лицарів, мандрівників та повій, а гамір центрального базару було чутно ще при в'їзді до міста.
Протискаючись в густому потоці людей, Фалмін щучкою прослизав все далі вперед. Гібді загубився ще із самого початку, певно, зацівили його троє волоцюг, які голосно та завзято закликали зарізатися з ними у покер на костях. Одразу стало зрозуміло, що шукати його у цій суміші тіл, запахів та криків сенсу не було.
Більшість людей крутилися біля торгівельних палаток, де купці продавали морепродукти, вино та рідкісні види зернових. Легше стало біля ювелірників та ремісників, крики яких перемішувалися із стукотінням молотків у кузнях.
— Срібні ложки від майстра Бальбо! — кричав низенький чоловічок за прилавком, біля якого скупчилося декілька десятків дамочок із залицяльниками. — Прямісінько із кузні майстра! Із гравійованимими іменами! Ану, жіночко, приберіть руки від товару!
Фалмін хотів глянути, може, обрав би щось для Ельгіди, але приглянулося йому дещо інше. Праворуч, під великим навісом, продавали ювелірні вироби із золота, янтарю, срібла та бронзи. Людей тут було небагато, проте товар виглядав досить-таки добротним.
— При покупці сережок — ланцюжок за півціни! — рвався з-за прилавку пишнобородий гном, махаючи на всі боки руками. — Вироби із Кагака! О, чоловіче, підходьте! Подивіться, яка краса!
— Красиво, — констатував Фалмін, оглянувши більшість прикрас. — Це із золота?
— Ха, так, пане! Біле золото найвищої проби, перстень у вигляді трояндочки із вставленим рубіном — сто п'ятдесят крон. Тендітний амулет у вигляді місяця із сапфірами — сто крон. Золотий обруч із двома вставленими аметистами — двісті крон…
— Бачу, ціни у вас також майстерні, — глянув на гнома чаклун, але коротун лише знизав плечима.
— Праця гномських майстрів цінується високо, пане. Але скажіть, де ви ще знайдете таку красу? Ах, то я і бачу, що ніде!
Фалмін проглянув декілька десятків прикрас, які йому впали в око, і все ж таки вирішив зупинитися на перстні у вигляді трояндочки. Дістав із прихованої кишені невеличкий мішечок, хотів відсипати потрібну суму, але тільки зараз збагнув, що не розміняв тальгрієнські дукати на норенгардські крони.
— У вас приймаються дукати?
— Приймається все, пане!
Фалмін полегшено видихнув, відрахував потрібну суму, передав гному.
— Сподіваюся, дама вашого серця буде задоволена подарунком, — просіяв бородач, віддаючи перстень чаклуну. — Від такого подарунку і я б не відмовився!
Фалмін хотів було відповісти, але вирішив промовчати, просто кивнув головою на знак вдячності. Краще тримати свої плани при собі, а то мало що. Відійшовши від прилавку, він знову влився в потік людей, пішов далі. Хотів придбати щось із одягу, але боявся, що не вгадає із розміром. Зрештою, давно не бачився із донькою, а час то йде.
— Не оминайте, добрі люди! Купуйте рідкісні гребінці із самого Канйору! Ось, подивіться на цей! — стара жінка, стоячи за низеньким столом, тикала натовпу різьбленого гребінця із червоного дерева. — Такими розчісуються прекрасні принцеси! Не впустіть таку можливість!
Фалмін протиснувся між людей, дістався до першого ряду, де жваво сварилася подружня пара. Жінка хотіла найдорожчий гребінець із кришталю, а розчервонілий чоловік уже вкотре повторював, що таких грошей не має.
— Я хочу! — кричала пишнощока дівиця, намагаючись перекричати вигуки натовпу. — Хочу бути принцесою!
— Та мені потрібно коня продати, аби купити тобі цю херню! — горланив такий же щокатий чоловічок, очі якого налилися кров'ю. — Немає грошей!
— Ти мене не любиш!
— Люблю!
— Не любиш і все!
— Та курва! — чоловік зняв із голови шапку, з розмаху кинув на землю. Різкими рухами дістав із кишені гроші і дав продавчині в руки. — Давайте мені цього йоханого гребінця!
— Як панство бажає, — уклонилася стара, пошвидше забравши гроші в кишеню. — Ваша панна заслуговує на такий подарунок.