Закоłот. Невимовні культи

«…чотири сектори втрачено повністю. Дані щодо екіпажу недостовірні. Немає можливості визначити точну кількість заколотників і тих, хто до них приєднався… Порушення живлення в секторах вісім, дев’ять, одинадцять. Порушення в роботі систем штучного клімату в секторах чотири, п’ять, сім, вісім, дев’ять, одинадцять, тринадцять; вади системи життєзабезпечення в секторах сім, дев’ять, одинадцять. Радіаційна небезпека в секторі тринадцять…»

Адмірал обробляв багатоканальний потік інформації, не встигаючи навіть усвідомлювати окремих її частин. Ця вогняна феєрія переповнювала його синтетичний мозок, але він не відчував жодного дискомфорту. Пропускати крізь себе великі масиви даних досить довго було його головним обов’язком — у ті часи, коли він, власне, і був лише мозком, ретельно переорієнтованим з підтримки більшості базових функцій людського тіла на функції іншого… тіла. Якого він насправді ніколи по-справжньому не відчував. Його існування було лише самотнім плаванням у безкінечній темряві, сповненій сенсорної депривації — бо він просто не мав чим бачити, слухати, торкатися. Весь його всесвіт, цілком позбавлений будь-якої людськості, особистості, був лише потоком даних, що проходив крізь нього. Єдиним вкрапленням були швидкоплинні візити родичів, потрібні, щоб зберегти себе у цьому безособовому всесвіті. Вони були нетривалі й нечасті, і більшість він забував швидше, ніж випадала нагода згадати їх з наступним призначеним родичем. Єдиним винятком була остання — Діманта… Вона єдина слухала його із захопленням та задоволенням, аналізувала й дискутувала… І навіть з нею, з її частими візитами, він не міг сказати, скільки часу він провів у такому стані. Потік інформації не має часових орієнтирів.

А потім його повернули. Знайшли й повернули. Так закінчилося друге життя того, кого в третьому назвали Окіта Содзі.

Він відродився на Марсі, але хрещення мав пройти на Землі — червона планета не мала вівтаря, досить високого для такої честі. Його біологічний мозок перебрали клітину за клітиною, поступово замінюючи їх надпровідниками із синтмолекулярного срібла, клонованими епігенетично модифікованими нейронами та біоінженерними ефекторами з мономолекулярних карбонових алотропів. Здається, проектна група, що переробляла його, навіть влаштувала своєрідний тоталізатор, вирішуючи прадавній філософський парадокс цілісності розуму: якщо дискретно замінювати органічний мозок штучним, коли зникне стара особистість і з’явиться нова? Коли відбудеться повне очищення та чи відбудеться взагалі — або ж натомість забруднення перекинеться на нові елементи?

Содзі не знав, які висновки зробила група. Але напевне знав, що стара особистість не вмерла і не відокремилася від нього. Просто вона стала незначущою, відійшла назад, у сутінки… туди, де вже перебувала інша, ще старіша.