Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Фіннела дзвінко розсміялася, а Мораґ повернула голову до Ейрін і запитала:
— Шайна досі нервує?
— І ще дужче, ніж раніше. Схоже, до зустрічі з братом не вгамується.
Мораґ поважно кивнула:
— Її можна зрозуміти. Це ж не просто брат, а брат-відьмак. Ще й Ґвен там буде. Дві непрості зустрічі.
Фіннела розкрила була рота з явним наміром запитати про Ґвен, та останньої миті передумала. І правильно, про себе похвалила її Ейрін. Є речі, про які не варто пліткувати.
Утім, вона трохи поквапилася зі схваленням. Кузина таки не стрималась:
— А що між ними сталося? Ну, між Шайною та Ґвен?
— Точно не знаю, — неохоче відповіла Мораґ. — Склавши іспити, Шайна відразу вирушила до Ґвен у гості. В дорозі їй товаришувала сестра Айліш, і саме вона, коли була в Еврасі, розповіла мені, що Ґвен зустріла їх не дуже радісно. А вже наступного дня засмучена Шайна сказала Айліш, що поїде з нею далі, хоч раніше мала намір затриматися в Кил Морґанасі. Гадаю, Ґвен, ставши відьмачкою, вирішила розпочати нове життя. Ну, в тому сенсі, щоб жити, як звичайна жінка, вийти заміж, народити дітей. А в Шайни, звичайно ж, були геть інші плани… Усе це дуже сумно. Мені так шкода Ґвен, аж серце крається. Інша річ, якби вона сама була винна — скажімо, як та дурепа, Доріс вер Мирнін, сестра, що виявила в Ейрін Іскру.
— І що вона зробила? — поцікавилась Фіннела.
Мораґ відразу пожвавішала.
— О, це гарна історія! І дуже повчальна для юних відьом. — Вона зиркнула на Ейрін. — Доріс старша за мене на одинадцять років. Мені було п’ятнадцять, а їй двадцять шість, коли вона вскочила в цю халепу. Подейкують, що Доріс ще змалку була хтива, як белтенська кішка…
— Авронська, — виправила її Ейрін.
— У нас кажуть „белтенська“. Це у вас аврон весняний місяць, а на Тір Мінегані ще холодно. Морозів майже не буває, проте постійно дощить, тому коти не дуже пориваються на гульки. Хоча це не має значення. Авронська чи белтенська, Доріс була хтива, як кішка, заглядалася на всіх поспіль чоловіків, згодом стала вдовольняти свою хіть особливими іграшками…
— Особливими? — спантеличено перепитала Фіннела. А наступної секунди збагнула, про що йдеться, і густо зашарілася. — О, розумію… І через них вона втратила незайманість?
Мораґ утупилась у неї приголомшеним поглядом:
— Це ти серйозно? Ні, справді?… Ой, дівчинко, яка ж ти наївна! Ця формальна ознака незайманості не має ніякісінького значення. Такої незайманості можна позбутися найневиннішим чином, наприклад, невдало забравшись у сідло. До втрати Іскри призводить чоловіче сім’я, саме воно є найбільшим ворогом кожної відьми. А особливі іграшки цілком безпечні — за винятком того, залишають по собі почуття спустошеності і тільки дужче розпалюють бажання пізнати справжнього чоловіка. Отож Доріс терпіла-терпіла, та врешті не змогла стерпіти, обрала серед мінеганських ґвардійців найгарнішого хлопця і щось намудрувала з його причандаллям, щоб сім’я не потрапляло за призначенням.
Тепер уже почервоніла й Ейрін. А Мораґ, між тим, продовжувала:
— Проте Доріс була дурна, вона не розуміла головного. Іскру ніяк не надуриш — а тим більше, її власними чарами. Можна подумати, за сімнадцять століть відьми не перепробували різні способи, як ухилитись від обітниці цнотливості. Однак нічого не виходило — і в Доріс теж не вийшло. Хоч як там вона хитрувала, сім’я таки потрапило в неї і зробило її відьмачкою. От така історія. І я вам скажу, дівчата, що ніколи не мала ні крихти співчуття до сестри Доріс. Вона сама напросилася — і крапка.
Наступні кілка хвилин вони їхали мовчки. Ейрін швидко подолала своє збентеження, а от Фіннелині щоки й далі палахкотіли рум’янцем.
— Але чому це так? — нарешті мовила вона. — Чому відьмам не можна бути з чоловіками?
Мораґ трохи невпевнено знизала плечима.
— Можливо, з тієї ж причини, з якої чаклунський хист не передається в спадок. Якби передавався, то за якийсь час чаклуни перетворилися б на вищу касту, що правила б простими людьми, мов худобою. А щодо нас… Багато сестер, значно розумніших за мене, стверджують, що якби відьма могла завагітніти, то народила б не просто відьмака, а надзвичайно могутнього відьмака — бо її дитя розвивалося б під впливом пробудженої, активної Іскри, а відбиток формується саме в цей, початковий період життя. Та навіть якщо це не так… зрештою, не має значення. Для простоти вважатимемо, що дитина відьми була б звичайним відьмаком. А тепер уявіть, що всі відьми стали б народжувати відьмаків та відьмачок. Скажімо, раз на десять років… ні, хай буде двадцять. Відкинемо надто молодих сестер, залишиться десь чотириста відьом. Поділимо їхню кількість на двадцять років і помножимо на сто — середню тривалість життя відьмаків. Правда, Етне каже, що це трохи завищена цифра, насправді відьмачки живуть близько дев’яноста шести років, а про середній вік відьмаків і взагалі говорити не можна, бо їх було замало для коректного усереднення. Вона страх як полюбляє точність.