Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Сподіваюся, цей трактир буде кращим за три попередні, — промовила Фіннела, провівши поглядом придорожній стовп із позначкою дев’ятнадцятої милі. — Бо мені вже набридло ночувати в тісних комірчинах.
— Етне запевняє, що трактир дуже пристойний, — втішила її Ейрін. — Великий, з просторими світлими кімнатами.
— Маю надію, що й прачки там путящі, — правила своєї кузина. — Сьогодні вранці мені довелося чарами висушувати сорочку та панчохи. Уявляєш!
Ейрін іронічно прицокнула язиком.
— Ой, лишенько! Що ж це коїться на білому світі! Така біда…
— А хіба ні? — огризнулась Фіннела. — Ну, гаразд, ти, мабуть, і справді вже почуваєш себе відьмою. А я ж залишаюся принцесою! І мушу йти на такі жертви, навіть покоївку з собою не взяла через твої вмовляння.
— То ти шкодуєш, що поїхала з нами? — вже вкотре запитала Ейрін.
Реакція була цілком проґнозована. Вередливий вираз миттю щез із кузининого обличчя, і його осяяла радісна усмішка.
— Авжеж ні! Звичайно, не шкодую. Я така щаслива, Ейрін! Це найкраще, що зі мною сталося в житті! Боюсь, я ніколи не зможу віддячити Шайні за все, що вона для мене зробила.
— А також для всього Ленніру, — додала Ейрін і мимоволі всміхнулася, пригадавши квасну пику ґрафа Ґонвара аб Кіхана, коли вони проїздом були в Тинвері, і Шайна від імені Відьомського Сестринства оголосила про визнання теперішніх кордонів Ленніру. — Тільки б їй не дуже перепало.
Фіннела лише мовчки кивнула. Вони вже не раз говорили про це. Мораґ була певна, що все обійдеться, зважаючи на ту прикру історію з Бренаном; а от Етне побоювалася, що найстарші сестри якось вивернуться й вигадають для Шайни хитре покарання, яке на перший погляд і не здаватиметься покаранням.
— А знаєш, — за хвилю озвалася кузина, — я зовсім не хочу, щоб Бренан одружився з тією Ґвен.
— Чому? — здивувалась Ейрін. — Що тобі до того?
— Ну… гадаю, це буде неправильно. Якось ненормально. Спершу Ґвен була з сестрою, потім буде з братом. А крім того… — Тут Фіннела збентежено потупилася. — Я вже уявляла, як фліртуватиму з Бренаном, заморочу йому голову…
Ейрін розсміялася:
— То он воно що! А твої апетити зростають, сестричко. Вже накидаєш оком на хлопця, якого навіть не бачила.
— Зате багато чула про нього. І якщо він бодай наполовину такий вродливий, як Шайна… — Фіннела не договорила, погляд її зробився замріяним.
— А він, мабуть, справжній красень, — погодилась Ейрін. Свого часу Шайна розказала їй, що на прохання описати братову зовнішність, Ґвен у своєму листі відповіла просто: „Подивись у дзеркало й уяви себе хлопцем.“
Вже за півгодини Ейрін отримала нагоду переконатись у влучності такої характеристики. Першими, хто зустрічав їх на узбіччі дороги біля трактиру, були двоє молодих людей — темноволосий юнак та струнка русява дівчина, майже такого ж зросту, як і хлопець, вдягнена в темно-сині обтислі штани й зелену сорочку. Дівчина, вочевидь, була Ґвен, а щодо особи юнака ні в кого не залишалося жодних сумнівів. Його лице мало трохи грубіші й мужніші риси, та загалом було майже точною копією Шайниного обличчя.
Коли Шайна порівнялась із ним і зупинила коня, Бренан нерішуче виступив уперед і простягнув їй руку. З його допомогою Шайна спішилась і кілька секунд мовчки стояла перед ним, немов скам’яніла. А потім, мабуть, згадавши пораду, яку лише годину тому дала їй Ейрін, рвучко обняла брата і схилила голову до його плеча. Порив вітру доніс уривки її слів упереміж зі схлипами. У Бренанових очах, таких схожих на Шайнині, заблищали сльози, і він став гладити сестрине волосся, яке нічим не відрізнялося від його власного.
Від цієї зворушливої сцени Ейрін стало ніяково. Вона легенько приострожила коня, змусивши його рушити з місця, і проїхала крізь широкі ворота на подвір’я трактиру. Так само вчинили й Фіннела, Мораґ та Етне, а кузина при цьому млосно зітхнула й замилувано промовила:
— Ой, лишенько! Який же він гарний…
На подвір’ї їх зустрічав гладкий господар трактиру, Придер аб Савил, з дружиною та двома синами. Він улесливо вітав усіх високих гостей, а перед Ейрін мало не бив чолом об землю. Ще б пак — адже вона була і відьмою, і королівською донькою в одній особі.
На відміну від свого батька, трактирникові сини вклонялися гостям набагато стриманіше, а його дружина, Линнет бан Придер, присідала в незграбних реверансах. До речі, Ейрін завжди обурював заведений серед простого люду звичай називати заміжніх жінок не на батькове ім’я, а на чоловікове. Та найбільше її вражало, що самі жінки від цього нітрохи не почувалися приниженими, ба навіть навпаки — всі дівчата-служниці в Кардуґалі тільки й мріяли про те, щоб чимшвидше перестати бути „вер“ і перетворитись на „бан“[5]. Здавалося, для них більше важило не чия ти дочка, а чия дружина.
5
Шінанською мовою, вер (mher) — „дочка“, а бан (bean) — „жінка“, „дружина“.