Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Зате сам трактир виявився на диво людним о цій денній порі. На самому подвір’ї стояло з півдюжини коней, та й з метушні слуг біля конюшні було ясно, що вони мають там чимало роботи. Крізь розчинені вікна першого поверху, де була обідня зала, чулася музика впереміш із гомоном людських голосів.
Оскільки герцоґ вислав попереду двох ґвардійців з відповідними розпорядженнями, новоприбулих зустрічав сам господар трактиру, огрядний чоловік середнього віку, разом з дружиною та двома юнаками, вочевидь, синами. Всі четверо шанобливо привітали високих гостей, причому герцоґові вклонялися не так ревно, як Ґвен. Схоже, котрийсь із ґвардійців уже встиг бовкнути їм, що вона відьма; а може, вони самі це збагнули з її незвичного вбрання — бо ж на ній, як звичайно, були штани. На користь другого припущення свідчило й те, що до Бренана та Ліама поставились однаково, просто як до шляхетних молодих людей, а отже, не знали, що один з них відьмак.
Після привітань майстер Придер, так звали господаря трактиру, став вибачатися, що не може надати їм аж десять окремих кімнат (шість замовлених Шайною та ще чотири — для герцоґа, Ґвен, Бренана й Ліама), бо має їх лише дванадцять, а три вже замешкані до завтрашнього ранку. Випередивши Довнала, Ґвен запевнила трактирника, що це не біда, якось владнається. Бренан здогадався, що проблему буде вирішено за рахунок капітана леннірської ґвардії, для якого й призначалася шоста кімната. Із сестриних листів він знав, що король Келлах наполіг на тому, щоб до Тір Мінегану його доньку супроводжував цілий ґвардійський загін.
— А що це у вас за гармидер посеред дня? — поцікавився герцоґ, коли майстер Придер провів їх до передньої кімнати трактиру й запросив підніматися сходами нагору.
— Так склалося, ваша милосте, так уже склалося, — відповів трактирник. — Здебільшого це звичайні клієнти, подорожні, що зупинилися на обід. Проте вчора наскочило півтора десятка торфайнців — якийсь старий пан, та точно не лорд, везе свою онуку до її нареченого на Південь. У Тір Егін, здається, якщо не у Ферманах. Дорогою хтось там відстав від них, то вони його й чекають. Власне, цей старий пан, його онука та ще онук і займають ті три кімнати.
— Зрозуміло, — кивнув Довнал аб Конховар. — А у вас є окрема їдальня, щоб ми могли пообідати без того натовпу?
— Авжеж є, ваша милосте, — підтвердив майстер Придер.
— Я обідатиму в себе, — сказала Ґвен, перш ніж герцоґ устиг зробити замовлення на чотири особи. — Дуже втомилася й хочу відпочити.
— Воля ваша, ласкава пані, — з готовністю відповів трактирник. — Скажете покоївці, коли нести частування.
Бренан поквапився відмовитись від спільного обіду під таким самим приводом, а Ліам, що ніскілечки не страждав від Довналового занудства, запропонував трохи зажуреному герцоґові пообідати разом. На тому вони й розійшлися по своїх кімнатах.
Слід було віддати трактирникові належне. Отримавши звістку про високих гостей, він не марнував часу, і його працівники як слід підготували помешкання для вельможних клієнтів. У Бренановій кімнаті стіни було оздоблено ґобеленами, підлогу вкрито килимами, що навряд чи робили для звичайних пожильців; ну а шовкові простирадла на ліжку вже точно не стелили всім поспіль.
Окремі кімнати мали ще й ту перевагу, що в кожної була своя, хай і невеличка, мильня, ще й відокремлена від решти приміщення не просто якоюсь перегородкою, а справжнім, хай і тонким, простінком. Поки Бренан вилежувався у ванні з гарячою водою, літня служниця принесла йому обід і забрала для прання речі. Помившись, він з апетитом поїв, одягнувся в усе чисте і, розсівшись у кріслі біля вікна, став думати про те, чи справді Ґвен втомилася, чи просто вигадала свою втому, щоб уникнути спільного з герцоґом обіду. А якщо так, то, може, варто піти до неї і приємно згаяти час, що лишився до прибуття Шайни…
Його роздуми урвав обережний стукіт у двері. Одержавши від Бренана дозвіл, до кімнати прошмигнула худенька темноволоса дівчинка років дванадцяти чи тринадцяти, вдягнена в простеньке, але ошатне картате платтячко, з-під якого визирали тоненькі ніжки в сірих вовняних панчохах і новеньких, хоч і грубеньких, черевиках. Ні вбранням, ні виглядом вона зовсім не скидалася на служницю, а коли Бренан за звичкою, як робив це з кожним зустрічним, зміряв її маґічним зором, то виявив, що дівчинка має слабенький чаклунський хист. Оскільки при цьому він не вдавався до активних чарів, його юна відвідувачка нічого не помітила.