Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Всі троє подивились уперед, де на чолі колони їхали сестра Етне та капітан аб Ґрайді. Вони вели неквапну розмову, вочевидь, обговорюючи якісь військові питання. Етне мала феноменальну пам’ять, гострий та допитливий розум і вбирала в себе знання, як губка. Вона була сестрою-наставницею з побутових чарів, але цікавилася геть усім на світі — від точних законів руху небесних тіл до тактики ведення бойових дій під час прикордонних сутичок, про що їй, мабуть, і розповідав капітан, який майже все своє доросле життя присвятив захисту північного кордону Ленніру.
— Будемо вважати, що сто років, — промовила Ейрін. — У підсумку маємо дві тисячі відьмаків і відьмачок.
— Отож-то, — сказала Мораґ. — Забагато для Абраду, як вам здається? І добре, якби були лише відьмачки. Ми, жінки, не такі амбітні та владолюбні. Якби ми хотіли, то давно б очолили всі королівства — як на Півночі, так і на Півдні. Проте не робимо цього, нам вистачає маленького Тір Мінегану. Якщо ж і втручаємося в справи Північних Королівств, то лише для того, щоб зупинити війну або усунути від влади жорстокого тирана — словом, зберегти життя багатьом простим людям. А чоловіки не такі. Щойно відчують свою силу, так і тягнуть руки до корони — щонайменше князівської, а бажано королівської. Страшно подумати, який безлад принесла б у світ тисяча чоловіків-відьмаків.
— Навряд чи всі вони були б такі пожадливі до влади, — зауважила Фіннела.
— Хай не всі, вистачило б і кожного десятого. Та це я вже применшую. Із шести відьмаків, що народилися в минулому тисячолітті, троє стали королями, один був імператором Ферманаху, про що ти, певно, знаєш, а двоє жили в часи Мор Деораху і командували власними арміями, що тепер прирівнюється до князівського титулу. Якщо не рахувати Шайниного брата, то з чотирьох відьмаків, народжених у нашому тисячолітті, двоє були королями Івидону, наші сусіди просто обожнюють відьмаків, ще один правив Ан Данваром, і лише останній задовольнився титулом герцоґа, здобувши собі Бенфройдське Князівство в Ґулад Хамрайзі.
— Оце так-так, — здивовано похитала головою Фіннела, для якої, на відміну від Ейрін, розповідь про королівські досягнення відьмаків стала новиною. — Виходить, Бренан має гарні шанси стати королем.
— Особливо, якщо одружиться з Ґвен, — додала Ейрін. — Тоді залишиться просто чекати, коли звільниться престол Катерлаху. А найстарші сестри, хоч і мають щодо Бренана інші плани, не стануть їм перешкоджати. Навпаки — з почуття провини перед ними обома підтримають їх.
Мораґ глянула на неї з подивом та повагою:
— Непоганий здогад! Ти справжня дочка свого батька… — Та вже наступної миті похитала головою. — Е ні, сама ти не могла до цього докумекати. Може, ти й розбираєшся в королівських справах, але в наших відьомських ще нічого не тямиш. Почула про це від Етне?… Ні? Тоді… Невже від Шайни?
„От дурна!“ — подумки вилаяла себе Ейрін. — „Ніхто ж не тягнув тебе за язика! Закортіло, бач, показати, яка ти розумниця…“
— Тільки не кажи їй, — попросила вона у Мораґ. — І ти також, Фіннело. Шайна дуже образиться, що я все вибовкала.
Мораґ недбало гмикнула.
— А ти й не відкрила мені нічого нового. Ми з Етне ще в Кардуґалі це обговорювали. І з іншими сестрами листувалися з цього приводу. А до Шайни не зверталися з очевидних причин… Та вона виявилася мудрішою, ніж ми думали. І дорослішою. Тепер я можу сміливо побалакати з нею про Ґвен і Бренана. Заразом прикрию тебе, Ейрін. Мовляв, щойно сказала вам про вигоди від такого шлюбу і з твоєї реакції зрозуміла, що для тебе це не новина.
— Дякую, — полегшено зітхнула Ейрін, яка дуже боялася, що при першій же нагоді Фіннела неодмінно проговориться.
Ляснувши долонею по крупу свого коня, Мораґ помчала вперед, а Ейрін із заздрістю дивилась їй услід, на те, як вільно та невимушено трималась вона у сідлі завдяки своєму одягові. Певна річ, і Ейрінина сукня для верхової їзди, з розрізаними від колін нижніми спідницями, була досить зручна, проте не давала цілковитого відчуття свободи, сковувала рухи і змушувала постійно стежити за тим, щоб вона ні за що не зачепилася. Останніми днями Ейрін знай поривалася попросити Мораґ поділитися з нею своїм вбранням, та все ніяк не могла наважитись.