Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
Це не врятувало його — знайшовши чемодани, німці все ж таки наказали стратити комуніста. Про те, як склалася подальша доля золота, журналіст не знав і чесно в цьому признався. Зате він наводить свідчення такої собі Катерини Лапоногової. Ця жінка, виявляється, нещодавно померла у віці вісімдесяти років. Свого часу вона відсиділа десять років у таборах за співпрацю з окупаційним режимом — у тому ж сорок першому німці завербували її перекладачкою в комендатуру. Дівчина погодилася, бо батько був на фронті, мама хворіла, а на руках ще маленька сестричка. Німці давали за роботу непоганий пайок, і тут вибирати не доводилося.
Так ось: німці на той час уже настільки довіряли їй, що говорили, не криючись. Тож вона знала і про пограбовані церкви, і про винесені з монастирських підвалів золоті монети, і про золото, вичищене під час обшуків у єврейських родинах. Найцікавіше — Катерина нібито сама чула, як комендант розпорядився запаяти все золото у великий сейф і завантажити його в спеціальний літак.
Куди його збиралися вивозити далі — не важливо. Адже радянській літак-винищувач почав переслідувати „фріца” в повітрі, зав’язалася коротка битва, і ворожий „мессер”, оповитий чорним димом, спікірував просто в Тихий Затон.
До недавнього часу, закінчує свою статтю Владислав Коротун, всі ці факти не були секретними, а з історії про золоті чемодани не робилося таємниці. Відомості про те, як евакуювалися цінності, про загибель комуніста Віктора Косарчука та інших, посв’ячених у таємницю, можна знайти в архівах. Правда, дотепер вважалося, що цінності зникли без сліду і назавжди втрачені. Так само відомо, що над Тихим Затоном у війну збили літак. Над тими місцями взагалі збивали не один літак, і не лише німецький.
Тільки ніхто не збирав ці факти докупи і не робив з них висновки. Крім того, ображена на радянську владу Катерина Лапоногова з принципу не розповідала нікому про те, що чула в комендатурі. Рідних та близьких у жінки не було. Лише випадково Коротуну вдалося розговорити жінку. Він готував матеріал про тих, хто постраждав від радянського режиму і досі не реабілітований. За його версією, жінка вирішила розповісти йому все тому, що відчувала — скоро помре. Саме тому попросила його не розголошувати почуте доти, доки вона жива. За цей час Коротун попрацював у архівах, зібрав потрібні відомості, додав до них історію Лапоногової — і мозаїка, за його висловом, склалася сама.
Переваривши цю інформацію і про всяк випадок прочитавши статтю ще раз, Мельник дійшов до висновку: живих учасників тих подій, які могли б бути свідками і підтвердити, правда це чи ні, сьогодні реально немає. Доведеться або перевіряти все самому, йдучи слідами Коротуна. Значить, треба йти по архівах і пірнати в паперове море. Він не знає, як до цього підійти, тому розіб’є собі об архіви лоба.
Є ще один варіант — завітати до журналіста, потрусити його і вивернути навиворіт. Для цього, звісно, треба його знайти. Годинник показував, що шукати когось на роботі вже пізно. Підключати знайомих ментів так само пізненько. Зітхнувши, Мельник прийняв єдине правильне рішення: повернутися додому і переночувати з цими новинами.
З домашнього телефону передзвонив Ользі і попросив почекати його до завтра. По голосу Мельник не зрозумів її настрою, але сподівався — їй хочеться його дочекатися.
Цієї ночі йому знову приснився страшний сон: привид у формі гітлерівського солдата, весь обліплений річною тванню, ганявся за ним серед дерев і гортанно вигукував щось про своє золото.
23. Робота над помилками
Ранком Мельник прийняв холодний душ, проганяючи нічні кошмари і, загорнувшись у махрового рушника, засів за телефон.
Знайти в Чернігові журналіста виявилося не надто складною справою. Важче було вмовити невідому дівчину на іншому кінці дроту дати домашню адресу і телефон Коротуна. Аби довго не гарикатися, Віталій добре поставленим ментівським голосом повідомив її: журналіст потрібен міському управлінню карного розшуку як людина, котра може допомогти в розкритті тяжкого злочину. Звісно, міліція сама може знайти його адресу і вирахувати телефон, в тому числі — мобільний. Але на це піде трошки більше часу, ніж у тому випадку, коли ці дані дадуть у редакції. А за цей час події можуть помінятися. Якщо через упертість працівників газети злочин не буде розкрито, і небезпечний злочинець зникне, то з’являться всі підстави звинуватити когось із працівників редакції в співучасті. Або притягнути до відповідальності за чинення перепон правоохоронцям. Враховуючи недосконале українське законодавство, таке провернути дуже легко. Отже, шановній колезі Коротуна краще не нариватися на пригоди.