Темна вода

Він поклав руку на плече Скрипнику. Це був сигнал виходити з засідки. Вони випросталися синхронно, Олексій відразу взяв помповика напереваги, пересмикнув затвор.

— Давай, давай, вилазь! Лапи перед собою, тварюко!

Водолаз вкляк від несподіванки. Скрипник повів стволом рушниці вгору і, не чекаючи, поки аквалангіст вийде сам, ступив кілька кроків до нього. Мельник лишився на місці.

Він надто пізно відчув рух за спиною, тому не встиг повернутися — хтось спритний на важкий накинувся на нього ззаду, міцно стиснувши руками-лещатими шию. Скрипник рвучко повернувся. Скориставшись цим, водолаз зі свого місця шубовснув у воду спиною вперед і зник, лиш кола пішли по поверхні.

Мельник упав на коліна і різко нахилився вперед, кидаючи напасника через себе. Прийом удався — супротивник послабив хватку, Віталій спритно вивернувся, розвернувся обличчям до ворога і вони, зчепившись, покотилися по траві.

Скрипник, повернувшись до затону і наставивши дуло рушниці на воду, стрельнув у неї один раз. Потім другий, потім — знову і знову. На п’ятому пострілі над поверхнею показався втікач— водолаз. Він тримався обома руками за голову в тих місцях, де під костюмом ховалися вуха, трясся і щось вигукував. Дославши в ствола ще один патрон, Скрипник голосно крикнув:

— Вилазь, вилазь! Тетеря глуха! Я не промахнуся, почув мене!

Трусячи головою, аквалангіст поплив до берега, підгрібаючи однією рукою. Іншу далі тримав на вусі — видно, таки добряче оглушило. Оцінивши його стан і зрозумівши — нікуди не дінеться, Скрипник поспішив на допомогу Мельнику.

А Віталій, опинившись під супротивником і відчувши його фізичну силу, пустив у хід зуби, стиснувши їх на нижній губі ворога — той буквально торкався його обличчя своїм. Лісову тишу порушив принизливий крик, хватка знову ослабла, і Віталій без особливих зусиль скинув ворога із себе.

— Наручники! — закричав він, спльовуючи солону кров із чужої прокушеної губи.

Скрипник витягнув із кишені заготовлену пару кайданок. Перевернувши свого напасника на живіт і придавивши коліном хребет, Мельник звичним жестом заломив йому руку за спину і застебнув браслети на обох зап’ястях.

Тим часом оглушений аквалангіст вибрався на берег і, далі тримаючись за вуха, опустився на коліна. Підвівшись, Мельник підбіг до нього, на ходу беручи в Скрипника другу пару наручників, і перш, ніж закувати руки і цьому, скинув з нього водолазну маску.

— Знайомся, куме, — важко дихаючи, промовив він. — Це — Михайло Моруга. А он там, — кивок за спину, — такий собі Микола Чабан. Хтось із них убив п’ятьох чоловік тут, на Тихому Затоні. А може, вони робили це по черзі.

— Закрий рота, — прохрипів Чабан, крутячись на траві вужем. — Досить уже, ти самий сильний! Відпускай нас і поговоримо!

— А як же, мужики! Звичайно, поговоримо, — погодився Мельник. — Тільки відпустити вас поки що не вийде. То як, Мишко? — легенько штовхнув він у плече Моругу. — Є там німецький літак із золотом чи дуже глибоко в мул засмоктало?