Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Видно, режисер автоматично продовжував тему, яку вони почали з водієм без її участі. Залучити її до дискусії чи просто втягнути в розмову Корнієнко не прагнув, просто потребував аудиторії, аби не розмовляти на подібні важливі теми сам-на-сам. Мимохіть вставлене «твій» стосовно Малиновського її не зачепило. Без сумніву, їй сьогодні вже встигли перемити кістки. Своїх стосунків Роман і Олена не афішували, але особливо й не приховували. Розумним людям без зайвих коментарів усе зрозуміло.
— Він про все знає, — промовила Олена, аби зовсім не мовчати.
— О! — Корнієнко багатозначно підніс пальця. — Щоправда, платять нам зовсім не ті гроші, яких ми вартуємо. Але вибачає їх усіх те, що в нашій довбаній державі нікому не платять стільки, скільки він вартий. Скажімо, вартість послуг повій у барі цього чудесного, блін, готелю не відповідають якості послуг.
— Ви вже встигли перевірити?
— Ні, Олено, не встигли. Ти про нас, Олено, лихої думки. Я ж бачив морди тих повій і пам’ятаю ще ті часи, коли зняти їх, саме отаких, можна було за пляшку сухого вина «Ркацителі» та шоколадку «Чайка», — режисер був старшим за неї на сім років, водій — на всі десять. — Тому, Олено, ми прийшли до тебе.
— З вином і шоколадом?
— Ги-ги-ги! — озвався водій Петя.
— Ні, Олено, без вина і шоколаду. Я розумію твою позицію, твоє ставлення… Хоча ставлення не розумію, ні. Закон такий: перше відрядження кожного нового сезону творча група відзначає разом. Повії, не повії, вино — гори воно вогнем, коли чесно. Ми хочемо спільно з тобою відзначити вдале закінчення першого спільного робочого дня, — Корнієнко нарешті сформулював свою думку.
— Звідки ти знаєш, що день минув успішно?
— Інакше не може бути. Ми — команда професіоналів. І просто зараз я хочу обговорити все, скласти план на завтра, бо інакше діла не вийде, повір мені.
— Дякую, заспокоїв, — спочатку потік свідомості Корнієнка навіть смішив її, тепер вона не бачила нічого потішного. Парочка її починала відверто втомлювати. — Завтра, якщо тобі цікаво, у мене кілька зустрічей, а потім треба переглянути відео з їхніх архівів. Тут ти знадобишся, але десь під обід. Хочеш — будь у себе, хочеш — катайся зі мною завтра півдня, сиди в машині.
— Ось прийде твоє «завтра» — тоді розберемося. Зараз давай вип’ємо разом, бо ми — хто, Петю?
— Ком-манда, — водій знову наголосив на останньому складі.
— О'кей, мужики, — Олена підвелася. — Де той ваш бар із повіями?
— Чому відразу з повіями? — режисер кумедно кліпнув очима.
— Нехай так — де ваш бар без повій!
— Тут… Слухай, ти справді підеш із нами?
— А ви не вірили до останнього? Чи вже не запрошуєте? Ми ж команда, хлопці, хіба не так?
Олена особливо не чепурилася, пішла в чому була: шортиках та пістрявій маєчці, нижній край якої сягав лише до пупа. Лише провела масажною щіткою по фарбованому в рудуватий колір волоссю, ледь торкнулася помадою губ. Рішення вона прийняла відразу з появою «солодкої парочки», просто спроваджувати їх справді не хотілося. Корнієнко добряче випив за день, але він мас рацію. Хоче вона того чи ні, але вони сьогодні і в найближчому майбутньому — одна команда. Відразу налаштовувати в принципі нормальних чоловіків проти себе не хотілося. Особливо враховуючи стосунки між нею і продюсером. Відразу почнеться: спить із Малиновським, тому корчить із себе казна-що, цабе велике, не підступитися. Так роботи не буде, факт. Тому їй було простіше спуститися з чоловіками в досить симпатичний готельний бар, оцінити трійцю дівчат за столиком у дальньому кутку, дозволити Корнієнкові замовити собі сто грамів коньяку, випити за вдалий початок роботи, послухати хвилин п’ятнадцять їхні пусті теревені на тему нереалізованості власних талантів, потім допити коньяк, послатися на втому і побажати їм добре відпочити. Тепер її не затримували, навіть поставилися поблажливо: молода ще, не боєць…
Коньяк виявився напоєм сповільненої дії. Після душу Олену справді розморило, вона роздяглася, лягла, накрилася простирадлом, з півгодини подивилася телевізор, а потім, відчувши, що за кілька хвилин засне, вимкнула його, загасила нічник над головою і м'яко поринула в пухкі обійми сну.