Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Може, то ще височини, й тому.
— Може.
Девушка невпевнено посміхалася. Посмішку вона мала чарівну, — її щоки заокруглилися, поповніли, два теплі яблучка, вона винесла цю посмішку з колиски.
— Ви поет, пане Єрошаскі.
— Au contraire, mademoiselle, au contraire.
Вона відчайдушно шукала приводу для продовження розмови. Вона була надто молода, на рік, може, на два, — ще занадто молода.
— Нас кличуть! — зраділа панна.
— Мгм?
— Мабуть, уже відремонтували, їдемо далі.
Зійшлося на колію, допомагаючи панні на зрадливому схилі. Проводники бігали, підраховуючи пасажирів, батьки кричали на дітей, локомотив тихо посапував. Панна Крістіна повернула піджак.
— Я знаю, що вам це здається дитинним… — Вона опустила погляд.
Ударилося в груди.
— Я поговорю з доктором Теслою, обіцяю. — На це вона подякувала кивком і зникла в вагоні. Тут дуже легко обіцяється жінкам різні речі. Ба навіть гірше, потім цих обіцянок дотримується. Може, вона й справді Ангел-хоронитель Тесли, який прибирає йому з-під ніг колоди, котрі сам доктор узагалі не зауважує, — а може, вона тільки бавиться в Ангела-хоронителя, а Тесла потурає її примхам, старці мають слабкість до наївних…
Неголений підліток перестрибнув через міжвагонний зчеп, зачепившись стопою за обвислий ланцюг; ланцюг голосно загримотів, наче корабельний дзвін. Хлопець зупинився поблизу встановлених біля входу до люксу сходинок.
Проводник здалеку безпомилково розпізнав пасажира нижчого класу й вирушив до нього рішучим кроком. Мальчик, однак, не звернув на нього уваги.
— Господин Герославский!
Застебнулося піджак.
— Чого вам? — різко буркнулося, маскуючи інстинктивно раптовий страх.
— Не висідайте в Єкатеринбурзі!
— Я їду далі. Але яке вам діло до того, де…
— Не виходьте з потяга! Проти вас змовилися!
— Що? Хто?
— Що ви розтальникам запродані, така певність у них.
Мальчик підскочив ще ближче, витріщив вирячкуваті очка, щось йому засвітило й забилося в лівому оці, чорний пульс у чорній зіниці; він був нажаханий, нажаханий власним страхом. Хотілося його відштовхнути — він схопив за зап’ясток. Його пальці були крижані, цей дотик майже обпікав.
— Ми не можемо захистити Ваше Благородие, не було часу, я не переконав їх, не виходьте з потяга.
Він перехрестився справа наліво й інстинктивно притис до синюшних губ крижлізний медальйон.
— Опікуйся нами, на Тебе покладаємося, опікуйся нами.
Проводник схопив його за комір, але хлопчина вивернувся і відбіг, одразу ж завернувши за вагон. Проводник насварився йому вслід кулаком.
— Тьху, заморока, пхається такий із лапами до кращих від себе, й тільки ганьбу приносить, — ця молодь нині — ні на гріш поваги…
— Послухайте, — втиснулося йому банкноту в кишеню мундира, — поговоріть з обслугою купейних і довідайтеся, хто він.
— От я йому…
— Але нишком, добродію, нишком, навшпиньки, щоб мені пташку не сполохати. — Піднялося сходами. — Наскільки запізнюємося?
— Три години, три з чвертю, Ваше Высокоблагородие, але зупинимося ще надовго в Єкатеринбурзі, треба замінити паровоз і перевірити шасі.
— Надовго. Скільки?
— Скільки буде треба. Ваша Світлість бажають вийти до міста? Там, певно, далі зима тримається, минулого разу морозяник проклятий обсів сам центр міста. Ну. Заходьте! Будь ласка, заходьте! Від’їжджаємо!
Про єкатеринбурзький мороз
Сніжинки, сріблясті голочки, кристалики цукру сипалися з неба, грайливо мерехтячи в ореолах газових ліхтарів. Залізничні годинники показували другу ночі — в Єкатеринбурзі була вже четверта, але всі залізниці Імперії функціонують за часом Санкт-Петербурга й Москви. Незабаром зійде над засніженим містом літнє Сонце — проте ніч неподільно належить Зимі. Попри це, на єдиному високому пероні пасажирської станції панувала чимала штовханина, з подорожніми, які висипали з вагонів, мішалися тубільці: нагоничі носіїв і бендюжників, продавці хутра, продавці амулетів проти лютих і самородків тунґетиту, котрі називають чернородками (мабуть, фальшивих), бабушки, які пропонують голосним заспівом пирожки с капустой та чебуреки с мясом, а найбільшу метушню вчиняли спритні мальчики, які відмірювали горщечками орешки, дуже дешеві й дуже смачні. Проводники не докладали ні серця, ні надмірних зусиль, щоб бодай символічно спробувати опанувати цей хаос, — подібні сцени повторювалися майже на всіх станціях, де зупинявся Транссибірський експрес. Натомість пізня пора обмежувала енерґію пасажирів; більшість тих, хто їхали люксом, вирішили Єкатеринбург проспати. Вийшов monsieur Верус, який серйозно ставився до обов’язків репортера, зійшли літній пан зі штучним оком і брати марнотратні, а з вагона номер один також французька сім’я з дітьми; вони одразу вирушили кататися усім містом. Було оголошено принаймні двогодинну зупинку. Частина пасажирів, напевно, планувала зайти до єкатеринбурзької церкви на пізнє недільне богослужіння; може, не всі відступилися від наміру, попри спізнення. Сніг, негустий і неважкий, весело витанцьовував у жовтому світлі, делікатно вкладаючись на дошки перону, на щойно споруджений з уральського мармуру будинок вокзалу, на шапки, шуби й пальта людей, на теплий панцир паровоза, що власне змовк і затамував машинний подих.