Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Сибілла бачила, як з вікна автомобіля, що вивозив речі із резиденції тимчасового уряду Меркулова, виглядав парадний портрет імператора Миколи II. Напівсхований шматком темної матерії, цар на портреті наче грався зі всіма у хованки, але нікому до нього не було діла — навколо вирував хаос.
За розкішними французькими портьєрами номера Вільяма Семпілла тривожні сірі ранки змінювали холодні осінні ночі.
Білі відступали у невідомість, червоні впевнено наступали. Вітер кружляв у повітрі обпалим листям і старими газетами. До причалу підходили й відходили переповнені знервованими пасажирами останні рятівні пароплави. Навколо метушня, люди з дітьми й валізами, військові — не проштовхнутися…
Та Вільяму Семпіллу не було до усього цього жодного діла.
А вона… Вона була із ним, справжнім англійським лордом. У ліжку. На другому поверсі респектабельного готелю «Владивосток», насолоджуючись своєю, нехай і тимчасовою, безтурботністю…
Цей готель, здавалось, вчепився у них кігтями, не бажаючи відпускати своїх чи не останніх щедрих постояльців.
У коридорах уже не було чутно кроків численної готельної обслуги — залишилися ті, кому нікуди було тікати. Кухня працювала тільки заради них — заможного британця та леді, яка ділила із ним його номер.
Хто міг зашкодити підданому Великої Британії? А отже — і їй!
У такий час піддаватися емоціям було вкрай нерозсудливо, та попри все вона закохалася. Частково тому, що мусила. Частково тому, що Семпілл виявився вправним, ніжним і щедрим коханцем.
Натуральність її почуттів до англійського лорда схвалила і її кураторка, Зоя Воскресенська.
Тоді Сибілла ще мала якісь ілюзії. Думала — і він, лорд Вільям Семпілл, прагне, щоб вони були разом… Разом…
Усе сталося не так, як ще зовсім недавно уявляла собі маленька Соня Ейзерманн. Тепер вона була ладна волати про допомогу. Сподівалася, він врятує її — від цього міста, від Зої, від всюдисущих чекістів…
Власне, Семпілл одразу запропонував їй стати його утриманкою. Якби запропонував руку і серце — Сибілла голосно б розсміялася. Не настільки вже вона була наївною. Але ця пропозиція звучала цілком реалістично і вона погодилася. Бо ж які іще стосунки міг запропонувати їй вельможний англійський лорд? Та якби вона знала тоді, що за пропозицією Семпілла ховається геть інше!..
Замість Лондона він запропонував їй Харбін…
До Харбіна вона прибула у той момент, коли Владивосток уже поглинула червона радянська хвиля.
Кілька місяців вона, без перебільшення, дихала вільно, майже на повні груди. Від Зої не було ні слуху, ні духу…
Вільям наперед орендував для неї затишне і навіть розкішне помешкання, але сам там з’являвся украй рідко — постійно перебував у Токіо, на японських летовищах, чи у Сингапурі. А коли приїздив — жадібно і пристрасно насичувався її плоттю, знову давав обіцянки, що скоро усе для неї зміниться.
Сибілла наївно вирішила, що відірвалася від всюдисущої Зої та її «товаріщєй», що тут, у Харбіні, її ніхто не посміє зачепити, що Семпілл захистить її і від Зої Воскресенської, і від ВНК!
Семпілл і справді якось сповістив, що тепер у його планах для неї відведена більш серйозна роль… Яка? Роль офіційної коханки, з якою він не соромитиметься з’являтися на людях?
Та все знову сталося не так. Її давнє «чортяче» помазання вкотре нагадувало про себе. Наче на ній був якийсь знак! Наче доля нічого іншого для неї не мала…
Та «інша роль» не була роллю офіційної коханки. То була роль господині елітного харбінського клубу, який міг, за потреби, бути одночасно і домом розпусти, і гральнею — місцем зустрічі заможних чоловіків, що полюбляли бавитися картярством.
Вона не дуже опиралася, бо іншого виходу не мала. Опинитися без даху над головою та засобів до існування вона не могла… У Харбіні для таких, як вона, шлях був один — на панель. Тому Сибілла розважила, що краще вона стане господинею, аніж сама важко працюватиме на якусь осоружну «мадам».
Семпілл вклав у цю справу чимало грошей, тому нетерпляче очікував віддачі. Він приїжджав до Харбіна без попередження. Мав купу ділових і секретних зустрічей, обідів, вечерь… Про візит дізнавалася від його ад’ютанта.
Часто він приходив до клубу у супроводі своїх японських колег. Весь у клопотах та справах. На початках їй не завжди навіть ніч перепадала. Але коли це траплялося — з’являвся зненацька, грубо брав її, наче зголоднілий вовк. Потім м’якшав. Ставився з легким презирством до її пестощів. А потім, поки вона лежала у ліжку… перераховував виручку борделю, звіряв папери і бухгалтерію, питав за кожну копійку, наче був звичайним клерком.