Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Оце й є ті три припущення. Напевне, одне з них відповідає дійсності. Ви проводили розслідування, отож і визначайте, яке саме. І вам пощастить лише при такій умові, коли ви не збилися на манівці.
Капітан Георгіу погортав товсту папку, а тоді глибоко замислився, втупивши очі в чорнильницю.
— Мушу визнати, — заговорив трохи перегодя, — що моя думка про це вбивство до певної міри збігається з твоїм першим припущенням. Томеску, безперечно, ненавидів Войнягу. Але капрал не застрелив би його тільки через ненависть. І коли він зважився вбити, то, значить, його змусили серйозні обставини. Може, й Войнягу, в свою чергу, ненавидів капрала. Або їм обом треба було звести давні рахунки. А можливо, Войнягу знав якісь компрометуючі факти з минулого Томеску. Отже, до давнього почуття ненависті прилучився ще й страх, що його розстріляють. Тоді й з'явилося рішення вбити Войнягу.
Оце твоє запитання — звідки було відомо Томеску, що Войнягу повернеться на КП? — на мою думку, можна поставити в усіх трьох припущеннях. Воно дійсно є немов якимсь ключем до всієї справи. Я теж думав про нього. А поруч з цим постає й інше питання: коли він вирішив убити молодшого лейтенанта? Як тільки побачив його чи тоді, коли Войнягу повернув до КП? Мабуть, у цю останню мить. Я вважаю, що, розмовляючи з ним, Томеску зумів умовити його мовчати. От він і заспокоївся, хоч якась недовіра в душі ще могла залишитись. Принаймні зникло почуття неминучої небезпеки. По дорозі завітав до шевця, щоб полагодити черевики. А вийшовши на вулицю, раптом побачив, що Войнягу прямує назад, і перелякався. «Чому він повертається на КП? — постало перед ним запитання. — Безперечно, щоб виказати мене. Що ж його робити?» І, здурівши від жаху, капрал роздобув гвинтівку, засів десь і почав чекати, поки Войнягу наблизиться. А тоді й вистрілив.
Ти оце міркував, як Томеску не втік, убивши молодшого лейтенанта. Мені здається, це питання й збиває тебе з пуття. Проте й на нього теж можна відповісти. Він хотів переконатися, що Войнягу мертвий. Адже той міг бути поранений, і тоді… Капрал сказав про себе, що погано стріляє. Можливо, це так і є. Але на той раз страх і відчай зробили його чудовим стрільцем.
Отже, на мою думку, вбивця Войнягу — Томеску. А ти, здається, не вважаєш його винним.
— Ні, не вважаю!..
— Тоді дозволь тебе запитати, як капрал міг знати, що офіцер ще повернеться?
— Він стежив за ним.
— Нехай і так!.. Уявимо собі на мить, що Войнягу застрелив хтось інший. Але хіба тоді цей вбивця не міг подумати, що молодший лейтенант доручив Томеску сповістити про нього в другий відділ. В такому разі, першою жертвою мусив би стати капрал, а не Войнягу. Хіба у нас є якісь заперечення проти такого припущення? Аж ніяких!.. Допустимо, що вбивця і молодший лейтенант зустрілися несподівано. І все-таки Войнягу не затримав його. Чому? Змилувався над ним? Ні! Тоді це був звичайний розрахунок: краще заарештувати його пізніше, щоб обійтись без зайвої метушні. Оце й подумав убивця. Він розумів, що Войнягу не обов'язково самому йти до другого відділу. Йому можна послати туди й Томеску. Не будемо це заперечувати. А якщо події й справді відбувалися так, то чому ж вбито офіцера, а не капрала?
Уля пересів з стільця на стілець.
— Пане капітан, по-моєму, вбивця був певен, що молодший лейтенант нічого не розповість про нього Томеску.
— Чому?
— Цілком просто. Він знав, що Войнягу не зможе цього зробити. А коли б у нього з'явився якийсь сумнів, то, певна річ, убив би раніше капрала.
— Войнягу не зможе цього зробити… Чому? Я ніяк не збагну.
— Це значить, що відомості офіцера-розвідника про вбивцю були такими важливими, що він не міг довірити їх третій особі. Злочинець розумів це, а тому й застрелив Войнягу. Томеску в той час його зовсім не турбував.
Начальник другого відділу знизав плечима:
— Поясни мені, будь ласка!
— Що ж тут пояснювати! Ось вам факти: молодшого лейтенанта вбито, а капрал живий.
— Це ще не все, — глузливо відказав капітан.
Проте Уля наче й не відчув його іронії.
— Я не можу сказати, що Томеску зараз ніщо не загрожує. Навпаки, на нього, напевне, теж чатує смерть з косою.
— Не виключена можливість, що над Томеску вже нависла смертельна небезпека! Цей злочинець, по-моєму, вимушено пішов на вбивство і зараз боїться розслідування. Вірніше кажучи, він побоюється, щоб другий відділ не запідозрив капрала у вбивстві молодшого лейтенанта і не заарештував його.