Твори в 4-х томах. Том 2

З вершини пагорба за якусь милю від нас ми побачили двох конгоні [59], жовтих на тлі узгірка, і я знаком показав Друпі, що треба йти за ними. Ми рушили вниз і в видолинку вигнали водяних козлів — самця і двох самиць. Як я вже знав, водяний козел — єдина місцева дичина, не придатна для іркі, та й перед тим я вполював куди кращого представника цієї породи. Я прицілився, але оскільки пам'ятав про його неїстівне м'ясо, то не вистрелив, і він зник з очей.

— Не стріляєш, куро? — спитав Друпі мовою суахілі.— Думі суна — хороший звір.

Я, як міг, пояснив йому, що вже вбив раніше кращого за цього і що його м'ясо не годиться їсти.

Він усміхнувся.

— Піга конгоні м’узурі.

«Піга», — гарне слово. Воно звучить так само, як «вогонь!» або ж вигук «влучив!». «М'узурі», що означає «добре», «чудово», «краще», спершу звучало для мене, як назва одного з наших штатів, і не раз під час переходів я складав речення на суахілі зі словами «Арканзас» і «М'узурі»; тепер це слово стало звичним, не вирізнялось, як чужомовне, стало таким самим простим і звичайним, як і інші слова мови суахілі, і мені вже не здавалися дивними й потворними розтягнені мочки вух, племінні шрами чи то воїни зі списами. Племінні шрами й татуювання видавалися мені природними, ба навіть гарними прикрасами, і я жалкував, що не маю таких. Мої шрами не йшли ні в яке порівняння з їхніми: були неправильні, невиразні, а то й просто нагадували рубці! Одного я мав на лобі, і часом мене питали, чи я, бува, не вдарився об щось головою. Зате Друпі мав показні шрами під вилицями та інші, рівні й гарні, на грудях і на животі. Я саме думав, що один тільки шрам у мене ще так-сяк: на підошві правої ноги, що нагадував вирізьблену різдвяну ялинку, і об нього швидко протиралась шкарпетка. Аж тут ми зігнали пару болотних антилоп. Ці відбігли ярдів на шістдесят, спинившись під деревами, і тільки-но стрункий граційний самець повернувся, я вистрелив і влучив йому в бік якраз над лопаткою. Він підстрибнув і дременув геть.

— Піга, — зауважив Друпі, усміхнувшись. Ми обидва чули, як ляснула куля.

— Куфа, — мовив я. — Він убитий.

Коли ми підійшли до нього, він лежав на боці, серце його шалено стукотіло, хоч з усього видно було, що він мертвий. Друпі не прихопив мисливського ножа, а я мав тільки складаного. Я намацав пальцями серце біля передньої ноги, чуючи, як воно б'ється під шкурою, й устромив туди ножа, але лезо було коротке й лише відштовхнуло серце. Я відчував під пальцями пружне й гаряче биття серця, відчував, як лезо впирається в нього, повернув ножа, навпомацки перерізав артерію, й гаряча кров бризнула мені на пальці. Випустивши кров, я заходився потрошити антилопу своїм складаним ножем, хизуючись перед Друпі: дочиста вибрав нутрощі, вийняв печінку, обережно вирізав жовчний міхур, поклав печінку на жмуток трави, а поряд — нирки.