Твори в 4-х томах. Том 2

Трохи далі дорогу перебігав табун прудконогих цесарок, вони дріботіли, високо задерши нерухомі голови, як рисаки. Коли я вистрибнув з машини й помчав навздогін, вони шугнули вгору, притиснувши ноги до важких тіл, і, ляпаючи короткими крилами та пронизливо кудкудакаючи, полетіли до дерев попереду. Я двічі вистрелив, і два птахи важко гупнули додолу, де й залишились лежати, тріпочучи крилами. Підбіг Абдулла й за мусульманським звичаєм повідрізав їм голови, щоб м’ясо годилось для їжі. Він поклав їх у машину, Де сидів, М'Кола й сміявся добродушним старечим сміхом з мене й з тих дурнів, що стріляють птахів, — так він завжди сміявся, відколи я, ганебно схибивши кілька разів підряд, неабияк посмішив його. Дарма що сьогодні я не схибив, йому однаково було смішно, як і тоді, коли ми вбивали гієну, — останнє смішило його найбільше. М'Кола завжди сміявся, коли падав убитий птах, а коли я хибив, він аж надривався з реготу й голова його тряслась.

— Спитайте його, якого він дідька регоче? — спитав я якось у Старого.

— З бвани, — відповів М'Кола, замотавши головою. — І з пташок.

— Це ви йому смішні,— сказав мені Старий.

— Казна-що! Я — смішний! Дідько б його взяв!

— Ви йому видаєтесь дуже смішним, — повторив Старий. — «А от мемсаїб і я ніколи б не стали з вас сміятись.,

— Стріляйте їх самі.

— Е ні, це ти у нас пташиний стрілець. Адже ти сам себе ним визнав, — сказала мемсаїб.

Отак полювання на птахів стало у нас своєрідним приводом для жартів. Якщо я влучав, усе глузування переходило на птахів, М'Кола тряс головою, сміявся й, крутячи руками, показував, іяк птах перекидався в повітрі. Якщо ж я хибив, то сам ставав блазнем цієї вистави: М'Кола тільки дивився на мене й трясся від сміху.

І тільки гієни здавались йому смішнішими. Дуже смішила його гієна, коли вона серед білого дня нахабно і вистрибом, біжить із повним черевом по рівнині і раптом дістає кулю в зад, Тоді щодуху кидається вперед і летить сторчголов. М’Колі весело було дивитись на гієну, коли та, спинившись оддалік біля солоного озера, щоб озирнутися, й поранена в груди, перекидалась на спину, догори повним черевом і всіма чотирма лапами. І ніщо не смішило його так, як гієна, гостроморда й смердюча, яка вискакує з високої трави просто перед вами й, підстрелена десяти кроків, несамовито крутиться на місці, ніби ганяючись за своїм хвостом, поки не впаде мертва.

М'Кола тішився, коли бачив, як гієну вбивали майже впритул. Тоді весело ляскала куля й кумедно було дивитись, як гієна з тривожним подивом зненацька відчувала смерть усередині себе. Ще цікавіше було йому спостерігати, як у гієну стріляли віддалік і вона, підскочивши з несподіванки, починала шалено крутитися круг себе, в спечному мареві, навислому над рівниною, — З тією блискавичною швидкістю, яка свідчила, що вона ганяється за маленькою нікельованою смертю, що засіла в ній. Та найбільшою втіхою М'Коли, — тоді він починав махати руками, тряс головою, сміявся й відвертався, ніби соромлячись за гієну, — межею його веселощів було, коли гієна, майстерним пострілом поранена на бігу в зад, починала скажено крутитися, кусаючи й рвучи саму себе, поки витягала власні нутрощі, а тоді спинялась, висмикувала їх і жадібно пожирала!