Твори в 4-х томах. Том 2

Саме таке полювання було мені до вподоби. Ніяких поїздок у машині — скрізь тільки пішки, нерівна місцевість замість гладеньких рівнин, тож я був цілком задоволений. Я тяжко перехворів і тепер з радістю відчував, як щодень прибуває сила. Я був дуже схуд, зголоднів за м'ясом, а зараз без усякої шкоди для себе міг їсти все, що завгодно. Щодня з мене потом виходило все, що я випивав з друзями біля вечірнього багаття, в спеку я лежав у затінку дерев під повівами прохолодного вітерцю, читав книжку і радів, що не треба нічого писати і що о четвертій годині знову йдемо на полювання. Я навіть листів не писав. Єдина справді люба мені істота — не рахуючи дітей — була тут зі мною, тому мені не хотілось ділитися враженнями з тими, що були далеко, хотілося просто жити цим життям, бути цілком щасливим і відчувати приємну втому. Я знав, що влучно стріляю, і пишався цим, почував себе добре, безтурботно і впевнено, що набагато приємніше переживати самому, аніж чути від когось.

Ми вирушили одразу ж після третьої години, щоб на четверту дістатись до нашого пагорба. Але тільки близько п'ятої ми нарешті побачили першого носорога, коли він, вайлувато перевалюючись на своїх куцих ногах, перейшов пагорб саме там, де ми вперше помітили його звечора. Потім він зайшов у ліс неподалік від місця, де вчора билися два носороги. Ми рушили туди; спустившись з пагорба й перетнувши зарослий видолинок, ми пішли вгору крутим схилом до акації з жовтим цвітом, що була нам за позначку місця, де носоріг зайшов у ліс.

Ідучи отак на акацію проти сильного вітру, що гуляв схилом, намагався ступати якомога повільніше і підклав під капелюх носовичок, щоб піт не заливав окулярів. Я знав, що, можливо, за мить треба буде стріляти, й тому сповільнював крок, щоб не викликати надмірного серцебиття. При полюванні на великого звіра, — якщо мисливець бачить, куди стріляє, і стріляє влучно, — похибки бути не може, хіба що засапається від бігу чи сходження на крутий схил, або ж у нього розіб'ються чи запітніють окуляри, а напохваті немає ганчірки чи паперу, щоб їх протерти. З окулярами найбільше мороки, і я звичайно мав при собі чотири носовички, і перекладав їх з лівої кишені до правої, коди вони просякали потом.

Ми обережно наближались до акації з жовтим цвітом, як ото мисливець наближається до перепелиного виводка, перед яким собака зробив стійку, але носорога там уже не було. Обходили все узлісся, там видніло повно слідів і свіжого посліду, та носорога не було. Сонце сідало, почало сутеніти, а ми ходили вздовж і вшир лісистим схилом, сподіваючись знайти носорога на якійсь галявині. Коли геть споночіло, щоб стріляти, Друпі раптом зупинився й припав до землі. Пригнувшись, він показував рукою вперед. Підповзши до нього, ми побачили двох носорогів, великого й маленького, що стояли по груди в кущах навпроти, по той бік неглибокого видолинка.