Вождь червоношкірих (Збірник)
- Автор: О. Генри Уильям
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-042-0
- Переводчик: Ольга Федорченко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Вождь червоношкірих (Збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
— Панове! — загукав Білдед Роуз, замотаний по самі вуха у плащ і покривала. — Треба виламати кілька дощок із паркана, щоб диліжанс міг проїхати до будинку. Це халупа старого Редрута. Я здогадувався, що вона десь поблизу. Старого відправили в божевільню ще в серпні.
Четверо чоловіків хвацько кинулися на боротьбу з парканом. Змучені коники виштовхали диліжанс угору по схилу аж до дверей будівлі, яка влітку втратила господаря через напад божевілля. Візниця і двоє пасажирів почали розпрягати коней, а суддя Менефі відчинив дверцята карети і зняв капелюха.
— Я мушу повідомити вас, міс Гарланд, про вимушену зупинку, — сказав він. — Візниця стверджує, що їхати вночі по засніженій гірській дорозі настільки ризиковано, що це не варто навіть обговорювати. Нам доведеться перечекати до ранку в цьому будинку. Я впевнений, ви переконаєтеся, що в тимчасових незручностях немає нічого страшного. Я особисто оглянув будинок і впевнився, що там є все необхідне, щоб принаймні врятуватися від непогоди. Ми докладемо всіх зусиль, щоб ви почувалися максимально зручно. Дозвольте мені допомогти вам вийти з карети.
До судді підійшов пасажир, чия доля була нерозривно пов'язана із млинами «Маленький Голіаф». Звали чолов'ягу Данвуді, але це, зрештою, не так і важливо. Під час подорожі з Парадиза до Санрайз-Сіті прізвище — непотрібна, зайва розкіш. Втім, кожен, осяяний променями слави судді Медисона Л. Менефі, заслуговує на іменний кілочок, на котрий народна любов зможе повісити скромний вінок. Любитель вітряків гучно і бадьоро виголосив таку тираду:
— Думається мені, вам час вилазити з ковчега, місіс МакФарланд. Цей вігвамчик, звісно, не готель «Пальмер Гауз», але заметіль розгулялася, і дідько лисий нас знайде, якщо ми поїдемо далі. Ми розпалимо коминок, пошукаємо для вас сухі ковдри і мишей ганятимемо всю ніч, тож не хвилюйтесь, не хвилюйтесь.
Один із двох чоловіків, котрі зійшлись у нерівному поєдинку з конями, збруєю, снігом і в'їдливими коментарями Білдеда Роуза — у цій круговерті добровільно взятих на себе обов'язків, голосно загукав:
— Агов! Хлопці, хто-небудь! Допоможіть міс Соломон зайти в будинок. Стій! Куди! Уперта тварюка!
Гадаю, буде доречним іще раз наголосити, що під час подорожі з Парадиза до Санрайз-Сіті ім'я та прізвище — річ абсолютно зайва. Коли уповноважений сивим волоссям і бездоганною репутацією зробити це першим суддя Менефі відрекомендувався супутниці, вона у відповідь мило прошепотіла своє прізвище, але так тихо, що чоловічі вуха пасажирів розчули його на свій лад. Наразі кожен дотримувався власної версії. Як ви розумієте, не останню роль у цьому зіграв дух суперництва. Для леді ж повторюватися чи виправляти когось здавалось у кращому разі занадто повчальним, а в гіршому — зацікавленим натяком на ближче знайомство. Тому юна леді відгукувалася на Гарланд, МакФарланд і Соломон з однаковою люб'язною увічливістю. Під час короткої подорожі у тридцять п'ять миль між Парадизом і Санрайз-Сіті «супутник» — найкраще ім'я, хай буде мені за свідка Вічний Жид!
Незабаром мандрівна компанія щасливо сиділа півколом біля веселого вогню. Покривала, подушки та інше рухоме майно карети перекочували до будинку. Мандрівниця вибрала місце скраєчку біля коминка. Вона граційно сиділа на імпровізованому троні, дбайливо облаштованому вірними васалами. Леді вмостилася на подушках, спершись на порожні коробки і діжки, захищена покривалом від холоду і протягів. Ніжки у чарівних черевичках тягнулися поближче до тепла вогню. Пасажирка зняла рукавички, але залишила на шиї довге хутряне боа. Непостійний вогонь освітлював її ледь-ледь, а вірне боа частково затуляло обличчя — юне жіночне обличчя з благородними рисами, впевнене у своїй незаперечній привабливості. Лицарство юності й хоробрість зрілості суперничали за право догоджати їй і опікуватися нею. Панянка приймала знаки уваги не грайливо, як жінка, до якої залицяються, не з погордою, як приймають захоплення власною красою чимало представниць прекрасної статі, не з байдужістю корови, яка отримує заслужене сіно, а просто і природно, як пелюстка лілії всмоктує краплинку роси, створену Богом для її поживи.