Вождь червоношкірих (Збірник)

Суддя Менефі вийшов наперед і врочисто вручив яблуко міс Гарланд.

— Згадаймо Париса, — заявив він із почуттям, — котрий віддав золоте яблуко найчарівнішій.

— Я був на виставці, — знову втрутився переповнений оптимізмом мірошник, — але цього хлопця не зустрічав. І на ярмарок я встиг зазирнути — вирвався з виставки техніки…

— Але зараз, — провадив суддя, — яблуко відкриє нам таємницю і мудрість жіночого серця. Візьміть його, міс Гарланд. Вислухайте наші скромні історії кохання, а потім віддайте приз, як вважатимете за потрібне.

Мандрівниця солодко усміхалась. Яблуко лежало в неї на колінах, під плащами і покривалами. Вона знову відкинулась на імпровізованому троні, чарівна і природна. Здавалося, якби не голоси чоловіків і не завивання вітру, уважний слухач почув би тихеньке муркотіння. Хтось підклав у вогонь пару колод. Суддя Менефі ввічливо кивнув у бік мірошника.

— Ви не порадуєте нас першою оповіддю? — запитав він.

Мірошник сидів по-турецькому, через протяги не знімаючи капелюха.

— Ну, значить, я думаю, все трапилося так, — почав він, анітрохи не бентежачись. — Звісно, Редрута ще й як розізлив хлопець, у якого грошей кури не клювали і який намагався відбити у нього дівчину. Ну, Редрут, ясне діло, приходить і запитує в неї, що відбувається. Ну, кому сподобається, коли жевжик із кабріолетами і копальнями упадає за його дівчиною. Ну, він вирішує з нею побалакати. Ну, думаю, Редрут трохи гарячкує і говорить як господар, забуваючи, що заручини — це зерно, але ще не борошно. Ну, Аліса стає дибки і різко відповідає нареченому. Ну, а він…

— Послухайте! — втрутився пасажир, який був незрозуміло ким. — Якщо вам удасться побудувати вітряк на кожному «ну», ви переплюнете Рокфеллера.

Мірошник ласкаво вишкірився.

— Ну, звичайно, я не гід Мопасан, — радісно повідомляє він. — І розказую по-простому, по-американському. Ну, вона каже щось у такому дусі: «Містер Золота Облігація — мій друг, він возить мене на прогулянки і купує квитки до театру, чого ніколи не робив ти. Я що — не можу насолоджуватися життям, поки молода?» «Це пусті балачки, — відповідає Редрут, — або ти даєш цьому жевжику в костюмчику одкоша, або твої капці ніколи не лежатимуть під моїм ліжком».

Такі накази в стилі кондуктора не подіють на дівчину з характером. Б'юсь об заклад, вона його щиро любила. Може, їй просто хотілося, як і всім дівчатам, трохи повеселитися і скуштувати солодкого життя, перш ніж запрягтися в одну упряж із Редрутом і стати хорошою дружиною. Ну, а він ніяк не заспокоїться. Ну, вона повертає перстень, усе як годиться, а Редрут із горя надирається. Так. Ось як воно все вийшло. Щоб мої вітряки зламалися, якщо дівчина не вручила гарбуза багатію у яскравому жилеті через два дні після того, як її друг поїхав із міста. Редрут вантажиться у товарняк і запасається сухарями для подорожі в нікуди… Він не просихає багато років, а потім анвалін і концентрована азотна кислота довершують справу. «Житиму в хижці сам, відпущу бороду і ховатиму гроші у бідончик», — вирішує він.