Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Це, кузино Бесс, природне небажання метиса відмовлятися від дикунських звичок. Їхній потяг до кочового життя непереборний, — я певен цього.

— Той спосіб життя, який ти ведеш, — зауважив суддя, не почувши слів шерифа, — дуже непевний і може принести тобі куди більше лиха, ніж ти зазнав досі. Повір мені, мій юний друже, я досвідченіший за тебе й кажу тобі: мандрівне мисливське життя дуже погано забезпечує фізичні потреби людини й позбавляє її змоги задовольнити потреби духовні.

— Ні, ні, судде, — заперечив Шкіряна Панчоха. — Беріть його до себе в дім, коли вже вам так забажалося, але кажіть правду. Сорок довгих років я прожив у лісах, п'ять з них — у справжніх нетрях, а спробуйте-но знайти такого, хто б у шістдесят вісім років так легко добував свій хліб, як я, попри всі ваші нововведення й закони про оленів. Що ж до чесності чи справедливості, то я навряд чи поступлюся найкрасномовнішому проповідникові у всьому вашому «патенті».

— Ну, ти виняток, Шкіряна Панчохо, — заперечив суддя, добродушно кивнувши старому. — Ти не зловживаєш хмільним, що в людей твого заняття рідко буває, та й здоров'я в тебе нівроку, як на твій вік. А цей юнак має здібності, які можуть змарнуватися в лісі. Прошу тебе, хлопче, поживи з нами, хоча б той час, поки загоїться рана. Дочка моя, господиня дому, підтвердить, що ти в нім — бажаний гість.

— Звичайно, — мовила Елізабет, силкуючись за зовнішньою стриманістю приховати свою палкість. — Двері нашого дому відчинені для кожного, а надто для того, хто через нас постраждав.

— Саме так, — докинув Річард, — а якщо вам до смаку індички, то їх чимало в нашому пташнику, і всі одна в одну, запевняю вас.

Діставши таку вдалу підтримку, Мармедюк став ще дужче наполягати. Він пояснив докладно, що входить в обов'язки його помічника, принагідно назвав суму винагороди і згадав усі ті пункти, яким надають значення ділові люди. Юнак слухав, виразно збентежений. В душі його, очевидно, точилася боротьба, — ось він нібито вже й ладен погодитися, коли це нараз обличчя йому скривила гримаса відрази.

Індіанець, який і досі стояв похнюплений, дедалі уважніше прислухався до слів судді. Він помалу підійшов ближче до гурту і, коли його зіркий погляд завважив нерішучість в очах молодого мисливця, він гордо випростав зігнуті соромом плечі й, з гідністю індіанського воїна ступивши наперед, мовив:

— Послухай свого батька — слова його мудрі. Хай Молодий Орел і Великий Володар Землі їдять біля одного вогнища, хай вони без страху сплять під одним дахом. Діти Міквона не люблять крові, вони справедливі й чинять по правді. Сонце зійде і зайде не один раз, перш ніж люди стануть однією сім'єю, на це потрібен не один день, а багато зим. Мінги й делавари — вороги одвіку, їхня кров ніколи не змішається в одній людині, вона ніколи не потече однією струминою на полі битви. Але чому повинні ворогувати брат Міквона й Молодий Орел? Вони одного плем'я, у них одні предки. Навчися чекати, сину мій: ти делавар, а індіанський воїн уміє бути терплячим.