Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Мабуть, не завадить спитати думку міс Елізабет, — мовив він. — Бувало, коли індіанці не могли вирішити якесь складне питання, то питали своїх скво, і ті давали дуже слушні поради. Хай вона скаже, що я програв, — і тоді я поступлюся.

— Коли так, то я вважаю, що ви програли, — оголосила міс Темп л. — Але ось вам шилінг, заплатіть і стріляйте ще раз. А може, Брам продасть мені птицю? Я охоче б заплатила, аби врятувати від загибелі це бідолашне створіння.

Ця пропозиція нікому не сподобалась, навіть негрові, який відчув загрозу своїм комерційним планам. Тим часом Біллі Кербі лаштувався до повторного пострілу, а Натті, поступившись йому місцем, невдоволено бурчав:

— Як перестали приходити індіанські торговці, то в селищі не купиш доброго кременю; коли ж підеш його шукати на берегах ручаїв — так уся земля вже переорана! Охо-хо! Чим менше дичини, тим кращі повинні бути кремінь і порох, а вони, здається, що не рік гіршають. Але я таки заміню кремінець — Біллі Кербі не поцілить, де йому!

Лісоруб розумів, що вся його репутація вправного стрільця поставлена тепер на карту. Кілька разів він підносив рушницю і знов опускав, не зважуючись вистрелити. Запала мовчанка, навіть Брам не галасував. Нарешті Біллі Кербі спустив курок — і знову не вцілив. Тепер негр уже не стримувався — вигуки його залунали в лісі, мов бойовий клич цілого індіанського племені; він реготав і крутив головою до повного знесилля, і танцював, і стрибав, поки ноги йому почали підгинатись, — одне слово, тішився, як тільки можуть тішитися простодушні негри.

Лісоруб зробив усе, що міг, і тепер був страшенно розчарований невдачею. Підійшовши до індички, він пильно оглянув її і спробував довести, нібито куля зачепила пір'я, але глядачі послухали жалібних закликів «не кривдити бідного негра» й не підтримали його домагань.

Впевнившись, що індички йому не мати, Кербі люто гукнув до негра:

— Заткай пащеку, ти, каркало! Де ти бачив такого, хто б поцілив з такої відстані в голову індички? Дурень я, що встряв у цю справу… Годі тобі вже, і так наробив тріскоту, мов сосна, коли падає! Покажи мені такого, хто б міг це зробити!

— А поглянь сюди, Біллі Кербі! — вигукнув Шкіряна Панчоха. — Хай всі відійдуть од індички, — і ти побачиш людину, що колись і краще вміла ціляти!

— Але ж тепер не наша черга, Шкіряна Панчохо, — мовила міс Темп л. — Може, інший ваш суперник хоче скористатися своїм правом?

-. Якщо ви натякаєте на мене, — сказав молодий мисливець, — то я відмовляюся від повторного пострілу. Моя рука таки справді ще надто слабка.

Елізабет помітила, що юнак зашарівся, ніби стидаючись свого убозтва, і не наполягала більше. На лінію стрільби вийшов Натті Бампо. У свій час він сотні разів непомильно разив і ворога й дичину за ще трудніших умов, а проте до жодного з тих пострілів він не готувався так старанно. Тричі він зводив і опускав рушницю — вперше, щоб визначити висоту мішені, потім — щоб розрахувати відстань, і, нарешті, коли вже він хотів вистрелити, індичка, занепокоєна раптовою тишею, швидко повернула голову до людей. Та ось Натті вчетверте підвів рушницю і вистрелив. Оглушені гуркотом і розгублені з несподіванки глядачі не зразу втямили, поцілив він чи ні, та ще й дим від пострілу заважав бачити. Але Елізабет, помітивши, як старий мисливець опустив рушницю прикладом на сніг, засміявся своїм безгучним сміхом і почав спокійнісінько ладнати новий набій, зрозуміла, що він переміг. Хлопчаки кинулися до пенька й високо підняли індичку з відстреленою головою.