Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Однак ці вигуки, якими Брам розраховував відвернути увагу лісоруба, не справили на нього ніякісінького враження. Нерви у Біллі Кербі були міцні, й він спокійнісінько собі прицілився. Запала тиша, і пролунав постріл. Індичка сіпнулася» забила крильми, а тоді опустилась на сніг, злякано крутячи головою. Всі затамували подих, не чулося ні звуку. Потім тишу порушив сміх негра, що нестямно перекидався на снігу:
— Молодчага, пташенько! — вигукував він, підстрибуючи й намагаючись обняти індичку. — Я ж казав тобі — крути головою, і ось бачиш, ми їх пошили в дурні! Жени ще шилінга, Біллі, та й стріляй ще.
— Е ні, тепер моя черга, — мовив молодий мисливець. — Я вже заплатив. Відійди від мішені, я спробую щастя.
— Ех, змарновані гроші! — зітхнув Шкіряна Панчоха. — Голова і шия індички — надто мала ціль для пораненої руки. Дай-но я ліпше стрельну, а щодо птиці, то ми, сподіваюся, домовимося з панночкою.
— Черга моя, — наполягав юнак. — Прошу всіх відступити й не заважати.
Суперечки, викликані пострілом Кербі, вщухли — всі погодились на тому, що, якби індичка не сіпнула головою, то була б тепер, безперечно, мертва. Приготування молодого мисливця майже нікого не цікавили. Він уже збирався спустити курок, коли Натті зупинив його.
— У тебе тремтить рука, вона ослабла від рани. До того ж, ти хвилюєшся, то й не вистрелиш так добре, як стріляєш звичайно. Коли хочеш поцілити, стріляй швидше, поки цівка не здригнулась.
— Тільки чесно! — заволав негр. — Не зобижайте бідного негра! Нічого, Натчи Бампо, підказувати йому! Хай стріляє — дайте йому місце!
Юнак звів рушницю й вистрелив, але індичка і не зворухнулась. Коли обстежили «мішень», виявилося, що куля і в пеньок не влучила.
Побачивши, як юнак змінився лицем, Елізабет здивувалася: невже людина, яка так відрізняється від своїх товаришів, може переживати через таку марницю?
Але тепер на лінію стрільби вийшов Натті.
Ледве він узяв рушницю, як де й поділось радісне збудження Брама, викликане невдачею молодого мисливця. Його обличчя, що нагадувало відполіроване чорне дерево, вкрилося бурими плямами, товсті губи стулилися, закривши два ряди білих блискучих зубів, які щойно сяяли в посмішці, наче перлини в гагатовій оправі. Широкі ніздрі ще більше роздулися, зовсім затуляючи щоки, а коричневі кістляві руки судомно вчепилися в сніг — хвилювання притлумило в ньому навіть природний страх перед холодом.
А винуватець усього цього тримався так спокійно та невимушено, ніби й не спостерігали за ним десятки очей.
— Колись мені довелося побувати в голландському поселенні на Могоку, — мовив Натті, знімаючи шкіряний капшучок із замка рушниці, — якраз перед минулою війною. Місцеві хлопці влаштували змагання з стрільби, і я взяв у них участь. Побачили б ви, як ті голландці витріщили на мене баньки, коли я виграв порохівницю, три шматки свинцю й фунт найкращого пороху! Як вони лаялися своєю мовою! Подейкували, ніби один п'яничка похвалявся прикінчити мене, але якби він підняв на мене руку, бог покарав би його за лихий намір, а коли не бог, то хтось такий, що вміє стріляти.
Так промовляючи, старий мисливець відставив праву ногу далеко назад і, підтримуючи лівою рукою довгу цівку, прицілився в птаха. Очі всіх присутніх звернулися до жертви, але замість пострілу тільки клацнув курок.
— Осічка, осічка! — заверещав негр, витанцьовуючи, мов божевільний, перед індичкою. — Осічка вважається за постріл — рушниця Натті Бампо дала осічку, значить, він не поцілив у птаха!
— Натті Бампо поцілить і в тебе, — вигукнув обурений мисливець, — якщо ти не заберешся звідти, Браме! Де ж це чувано, щоб осічка вважалася за постріл? Адже при осічці не буває нічого, тільки клацне, а постріл убиває живе створіння! Тож відійди, хлопче, і я покажу зараз Біллі Кербі, як треба стріляти!
— Не кривдьте бідного негра! — загорлав Брам, мужньо не полишаючи свого поста й просячи в глядачів справедливості, в якій так часто відмовляли його гнобленим одноплеменцям. — Кожен знає, що осічка — те саме, що й постріл! Хай он скаже маса Джонс! Хай скаже панночка.
— Еге ж, — підтвердив Біллі Кербі, — такий закон стрільби в тутешніх краях, Шкіряна Панчохо. Якщо хочеш іще стріляти, плати другий шилінг. Я й сам спробую щастя ще раз, — ось гроші, Браме, наступний постріл мій.
Авжеж, ти краще знаєш лісові закони, ніж я, Біллі Кербі, — відказав Натті. — Ти прийшов сюди з переселенцями, поганяючи волів, а я прийшов у мокасинах, з рушницею через плече ще до тієї війни. Тож кому краще знати закони? От я й кажу, що осічка ніколи не вважалася за постріл.