Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Давайте її сюди, — гукнув Шкіряна Панчоха, — і покладіть до ніг панночці. Птиця належить їй, а я був, так би мовити, її помічником.

— І вельми вправним помічником, — докинула Елізабет. — Таким вправним, кузене Річард, що, по-моєму, він заслужив на вашу увагу.

Вона замовкла, і веселе обличчя її споважніло. Зашарівшись, дівчина мовила до молодого мисливця:

— Мені, власне кажучи, кортіло побачити на власні очі славнозвісне мистецтво Шкіряної Панчохи… Тільки заради цього я й узяла участь у змаганнях. Отож чи не візьмете ви, шановний сер, цю птицю собі як скромну винагороду за рану, що завадила вам самому здобути приз?

Нелегко сказати, який вираз був на обличчі юнака. Здавалося, він не міг опиратися проханню дівчини, хоч подарунок був йому неприємний. Однак він уклонився й підняв індичку, що лежала біля її ніг, не промовивши й слова.

Елізабет дала негрові срібну монету, щоб відшкодувати йому збитки (після чого той знов заусміхався), і, повернувшись до свого супутника, сказала, що час уже йти додому.

— Зажди хвилинку, кузино Бесс! — мовив Річард. — У правилах цих змагань є деякі суперечливі пункти, що потребують роз'яснень. Панове, якщо ви оберете комітет, і він почекає на мене, то я зараз складу точні правила… — Тут він обурено замовк, бо на його плече, плече головного шерифа округи, по-панібратськи лягла чиясь рука.

— Щасливого різдва, кузене Дік, — мовив суддя Темпл, що непомітно підійшов до гурту. — Я бачу, мені доведеться невсипуще стежити за дочкою, коли ти часто придумуватимеш для неї такі розваги. Я просто в захваті від твого смаку, — ти достеменно знаєш, які видовища можна запропонувати справжній леді!