Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Ох, яка ж це все маячня. Марення хворої людини.
Уранці Ірина відверто стурбовано глянула на нього.
— Шкода, що я ускладнюю тобі життя, — сказала вона.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти зовсім не спав. Це кидається в очі.
— Стеріг твою машину.
— Та ні… Ти стеріг щось інше, — задумливо промовила вона. — І, схоже, від мене. Але це я переступаю межу, пробач.
На нашій території справи пішли на краще. Ірина вже повністю адаптувалася, а він, відхрестившись, нарешті, взагалі від усіх думок, тримав «сімдесят», похмуро втуплюючись у дорогу й періодично все-таки поглядаючи назад. Тепер між ними була вже більша відстань, і сюди періодично вклинювалися машини, яким не вдавалося обігнати відразу обох, адже дорога тут уже мала лише по одній смузі у кожен бік.
І все-таки він проґавив несподіванку, яка була, враховуючи його досвід, не такою вже й несподіваною. Доволі пошарпана іномарка, порівнявшись із «Фордом» на вільній ділянці дороги, раптово засигналила і зробила різкий рух вправо, притискаючи маленьку машину до узбіччя. Він не міг чути, як Ірина скрикнула і злякано завиляла з боку в бік, і лише коли побачив, що машина її вискочила на узбіччя, а біля неї зупинився хтось інший, зрозумів, у чім річ. Розвернутися миттєво не було змоги — довелося пропустити кілька вантажівок, що йшли назустріч. Коли ж він повернувся, «Форд» незручно стояв глибоко на узбіччі, а біля дверцят, за якими принишкла Ірина, вже стояли двоє хлопців і стукали у скло.
Він підійшов і привітався.
— Здоров, — відповіли йому. — Якісь проблеми?
— Так, це моя машина. — Віктор показав на «Форд». — Жену з Німеччини.
— Жене оця пані, — виправив один з них, одягнутий у шкірянку. — А тебе ми взагалі не зупиняли. Ти собі їдь — он… — Він показав рукою.
— Я ж пояснюю тобі, — повторив Віктор, — це моя машина. За неї заплачено. Пароль — «Покемон».
— До чого тут ти? — почав нервувати той. — Ми тебе взагалі нічого не питали. А вона нічого не знає. Тому гроші на бочку — і тоді можна їхати далі.
— Хлопці, — сказав Віктор, — повірте, так не піде. Я тут не перший рік. Свою машину я не жену. За неї заплачено минулого разу. Хочете — покажу документи. Я на ній просто їду. А за цю машину я заплатив учора. Ця жінка просто мій клієнт, тому пароль знаю я. Якщо ви наполягаєте, я, звісно, дам гроші, щоб не мати з вами неприємностей, але я цього так не лишу. Ви їх однаково повернете. Ви ж самі знаєте. То для чого вам зайвий клопіт?
Той, що говорив з Віктором, відійшов назад до їхньої машини й нахилився до водія, який не вимикав мотора, а другий так і залишився стояти біля Віктора з виглядом, наче його це не стосувалося.
«Базар» тривав одну хвилину. Третьому махнули рукою, він не прощаючись сів до них, і іномарка, скреготнувши колесами, погнала у зворотному напрямку.
У неї тремтіли руки, в цієї рішучої жінки. Очевидно, так її зупиняли вперше.
— Усе гаразд, — заговорив до неї Віктор, таки достукавшись у дверцята з протилежного боку. — Все нормально. Їдьмо.
Але Ірина потребувала довшої зупинки.
— Хто це такі? — запитала вона, беручи завбачливо простягнуту ним сигарету.
— Мафія. Або рекет. Як тобі більше подобається.
— І як ти від них відкараскався?
— Бо все законно. Я сплатив за цю машину. Однаково б віддавали — не від себе ж працюють хлопці. Люди також не перший рік цим займаються. Не в їхніх інтересах викидати таких, як ми, з дороги. Вони з цього живуть.
— Сила… — обурено промовила Ірина, затягуючись. — Отже, знати пароль — і всі проблеми.
— Як коли. Іноді бувають просто любителі. Не мафія, тобто. Якщо натраплять на якогось лоха, то матимуть шанс заробити якусь сотку.
— А якби ці виявилися саме такими?
— Такі — самі бояться. За ними нікого немає. Таких офіційний рекет не жаліє. А за мною з цього погляду — закон. Я сплатив — вони мене навіть захищають певною мірою.
— Добрий закон… — промовила Ірина.
— Ти ніби вперше чуєш про таке, — здивувався Віктор.
— Не вперше, — погодилася вона, — просто доки все це не стосується тебе особисто, сприймаєш дещо інакше. Закон власної сорочки…
— Ну, гаразд. — Віктор узявся за ручку дверей. — Можемо спокійно їхати. І наступного разу не панікуй.
— Звичайно, — вона кивнула головою, — я ж тепер знатиму, що ти вернешся.
— Куди ж я подінуся, — відповів у тон їй Віктор. — За тобою ж іще гонорар…
Але від'їхати їм знову не дали. Тепер уже поруч зупинилася шустра «вісімка», з вікна якої визирнув жезл. Так, наче ці тимчасові номери вабили всіх підряд. Але цього разу з’ясування стосунків минуло швидше. Він лише нагнувся до вікна машини, й ДАІ поїхала далі.