Переможець отримає все

— А можна, я ще одне яблуко зірву?

— Скільки хочете, — відповіли причинені двері.

Він з’явився хвилин за п’ять у тому самому одязі. Негостинний господар не використав цих п’ять хвилин для перевдягання, а, очевидно, розмірковував, варто чи не варто.

— І яку ж машину ви бажаєте? — запитав він, сідаючи за кілька кроків від неї на колоду і припалюючи цигарку — «Вінстон», хоч і живе в розвалюсі.

— Б'юся об заклад, ви їх не в нас купуєте, — зауважила Ірина. — Кажуть, наші всі підроблені.

— Сигарети? З Німеччини. Я також чув, що звідти — «справжніші».

— У мене свої, звичайно, але я б не відмовилася. Якщо це не виходить за межі вашої гостинності.

Він мовчки підвівся, приніс із хати нову пачку сигарет і простягнув Ірині.

— Це що, мені?

— Вам. То яку машину ви бажаєте придбати?

— Ну, дякую… — Вона запалила й собі й замислилася. — Знаєте… якусь таку… словом, жіночу. Сучасній діловій жінці потрібна зручна прудка машинка, щоб не їла багато, щоб у ремонті не надто дорога була… Ну, ви ж розумієте, всі ці нюанси… Я чула, що всі ваші клієнти залишаються задоволеними.

— У мене немає ніяких клієнтів, — заперечив Віктор. — Колись комусь я справді зробив таку послугу, от і все.

— Звичайно, — підхопила Ірина. — Чого зайве базікати із журналісткою? Завтра «накатає» щось у своїй газетці, а потім матимеш проблеми з податковою чи ще з ким… Ви що, справді про мене такої думки?

На це Віктор не відповів нічого.

— Пане Вікторе, — вела вона своєї, — мушу сказати вам відверто — я навіть образилася, що ви мене так «відшили» вчора, хоч це, звісно, ваша особиста справа. Проте це тільки підживило мою журналістську цікавість до вас. Саме тому я навела деякі довідки щодо вашої персони. Але коли мені розповіли, чим ви займаєтеся, інтерес мій до вас різко змінився на суто… шкурний — сподіваюся, вас не образить такий вислів. Розумієте, я дуже хочу машину. Ну дуже! А фінансів бракує.

— Гаразд, — погодився Віктор. — На яку суму ви розраховуєте?

— Близько трьох тисяч — це максимум. Це вже самий край. Якщо можна вкластися в меншу — буду вам вдячна.

— Це приблизно десятирічна машина такого класу, як ви хочете, — пояснив їй Віктор. — Завтра привозьте половину суми. Це буде «Опель» або «Фольксваген». Ви орієнтуєтеся в цих марках?

— Не дуже.

— Тоді я вам зараз покажу журнали, як виглядають ці моделі.

— Чекайте, пане Вікторе, — зупинила вона. — А ви що… самі її купуватимете?

— А як інакше?

— Я б… річ у тому… не те що не довіряю вам, але… машина має мені подобатися… ви привезете — а в неї або колір не такий, або зовнішній вигляд…

— Усе це ми обумовимо. Зараз подивитеся по журналах, скажете можливі кольори. Я можу гарантувати, що знайду ці дві марки в такому варіанті, як ви хотітимете.