ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
«Свавілля й ідіотизм охоронців дратують». У своїй новій ролі (інформатора, що став на бік повстанців) Дейвид розповів про свій план заохочення ув’язнених до дії. «Сьогодні я вирішив бути поганим в’язнем. Я хотів би розбудити своєрідний дух опору серед ув’язнених. Покарання всіх в’язнів (наприклад, змушування до роботи) через непослух одного не спрацювало б, якби вони всі не слухалися. Я намагався змусити їх чинити опір. Проте всі з готовністю виконували накази, навіть принизливі завдання, як-от перенесення речей з однієї шафи до іншої й назад або чищення унітазів голими руками».
Дейвид повідомив, що ніхто не сердиться на мене чи начальника, чий голос переважно чути тільки з гучномовця, проте всі розлючені на охоронців. Він сказав одному з них сьогодні вранці: «Пане наглядачу, думаєте, після цієї роботи вам вистачить часу знову стати людською істотою?». За що, звісно, заробив карцер.
Дейвида засмутила невдала спроба підмовити в’язнів опустити руки під час групового «покарання» 819-го за безлад. Урешті-решт їхні руки впали, але через утому, а не через непокору. Із доповіді Дейвида очевидно, що його накрила фрустрація, адже вочевидь він не став ефективним організатором:
Можливості для спілкування жорстоко обмежуються, коли всі кричать так голосно, і ти не можеш це зупинити. Коли було тихо, я пробував розмовляти зі співкамерниками, але 819-й весь час у Ямі, а 4325-й [Джим] — зануда, що не любить багато говорити. Під час прийомів їжі, коли з’являється нагода порозмовляти з усіма в’язнями про те, як опиратися наглядачам, розмови заборонені. Знаєте, це так, ніби енергія кумулюється всередині організму без можливості перерости в дію. Мене охопив відчай, коли інший в’язень сказав: «Я хочу отримати умовно-дострокове, не заважай. Хочеш скрутити собі в’язи — круто, а я не збираюся!»[87].
Дейвид не надав нам жодних «розвідданих» — які плани втечі чи де переховують ключі від наручників. Проте з його особистих роздумів очевидно, що потужний ситуаційний вплив на психіку в’язнів придушував групову самооборону проти утисків. Ув’язнені почали зосереджуватися на собі, егоїстично думаючи тільки про те, що допоможе їм вижити поодинці і якнайшвидше заробити умовно-дострокове звільнення.
ХТО НА НОВЕНЬКОГО?
Щоб поповнити поріділі ряди, ми допускаємо заміну — нового в’язня з номером 416. Цей новоприбулий незабаром зіграє важливу роль. Спочатку на відеозаписі ми бачимо його в кутку Двору. До в’язниці його завели з пакетом на голові, а потім Арнетт роздягнув його догола. Він дуже худий, «немов тріска», як говорила моя мама, — можна порахувати всі його ребра з триметрової відстані. Він виглядає жалюгідно і ще не зрозумів, що його чекає.
Арнетт повільно і систематично сприскує все його тіло нібито дезінфекційним порошком. Першого дня це робилося швидко, бо охорона мала обробити ним багато новоприбулих в’язнів. Тепер же через надмір часу Арнетт робить із цього спеціальний ритуал омивання. Він надягає 416-му сорочку через голову, прив’язує кайдани до щиколотки й натягує на голову панчохи. Вуаля! Новий в’язень готовий. На відміну від інших, які поступово, впродовж кількох днів, пристосовувалися до свавільної та агресивної поведінки охорони, 416-го штовхають у це божевілля стрімголов — нема часу на адаптацію.
Я був приголомшений процедурою арешту. Я цього не очікував, як інші учасники експерименту. Зателефонувала секретарка і сказала принести документи в приймальню факультету психології до полудня. Я дуже стішився, що отримав роботу, такий шанс. [Пам’ятаєте, цих добровольців запрошували на двотижневу оплачувану роботу.] Поки я чекав, до мене підійшов охоронець, і щойно я назвався, він одразу одягнув на мене наручники, накинув паперовий мішок на голову, повів сходами вниз і наказав чекати з приставленими до стіни руками. Я й гадки не мав, що відбувається. Я погодився на приниження, але все було набагато гірше, ніж я очікував.
Я не був готовим, що одразу після приходу мене роздягнуть, обсипатимуть чимось від вошей і битимуть кийком по ногах.
Я вирішив, що триматимуся психічно якнайдалі від наглядачів, не так, як інші в’язні, що грали в ці соціальні ігри. Я пообіцяв собі, що зроблю все можливе, аби витримати, проте з часом забув, чому сюди потрапив. Я прийшов сюди з думкою, що заробляю гроші. Та раптом я став 416-м — надзвичайно пригніченим і засмученим в’язнем[88].
87
Таємно записане підсумкове інтерв’ю з доктором Зімбардо.
88
Інтерв’ю для NBC Chronolog (ефір у листопаді 1971 року).