ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Саме цієї миті у Дворі чути галас. Ув’язнені кричать. Вони щось голосно скандують про в’язня 819-го.
Арнетт: «В’язень 819 вчинив погано. Повторіть десять разів».
Арештанти: «В’язень 819 вчинив погано». (Знову і знову багато разів.)
Арнетт: «Що буде номеру 819 за цей поганий вчинок? В’язень 3401!»
Номер 3401: «В’язня 819 покарають».
Арнетт: «Що буде номеру 819, 1037-й?»
Номер1037: «Не знаю, пане наглядачу».
Арнетт: «Його покарають. Спочатку, 3401-й».
3401-й повторює мантру, а 1037-й додає голосніше: «В’язня 819 покарають, пане наглядачу».
Номеру 1037 і всім іншим ув’язненим ставлять те саме запитання, і кожен відповідає однаково, спершу окремо, потім усі разом.
Арнетт: «Слухаєм це п’ять разів, аби ви точно запам’ятали. Через погані вчинки 819-го у вас безлад у камерах. Повторіть це десять разів».
«Через вчинки 819-го у мене безлад у камері».
Ув’язнені повторюють фразу кілька разів, але 1037-й — той, хто планує стати адвокатом, — уже не промовляє разом з усіма. Джон Лендрі грізно махає на нього кийком. Арнетт зупиняє скандування, щоб запитати, що сталося. Лендрі повідомляє про непослух 1037-го.
Ув’язнений 1037 кидає Арнеттові виклик: «У мене запитання, пане наглядачу. Ми ж нібито не повинні брехати?»
Арнетт у своєму спокійному, формальному й цілком автентичному стилі відповідає: «Нам не цікаві ваші запитання. Вам поставили завдання, то послухаєм десять разів його виконання».
Ув’язнені виконують, але помиляються і роблять одинадцять повторень.
Арнетт: «Скільки вам сказали повторити, в’язню 3401?».
Номер 3401: «Десять разів».
Арнетт: «А скільки ти це зробив, в’язню 3401?».
Номер 3401: «Десять разів, пане наглядач».
Арнетт: «Неправда, ви всі одинадцять разів повторили це. Ще раз виконати завдання. Тепер без помилок, точно десять повторень: “Через вчинки 819-го у мене безлад у камері!”».
Вони викрикують це рівно десять разів.
Арнетт: «Усі на підлогу».
Не вагаючись ані хвилини, всі опускаються для віджимання. «Вниз, угору, вниз, угору. 5486-й, це не танець живота, а віджимання, спина пряма. Вниз, угору, вниз, угору, вниз і стоп там. Переворот на спину для піднімання ніг».
Арнетт: «П’ятнадцять сантиметрів, всі піднімають ноги вгору на п’ятнадцять сантиметрів від підлоги. Тримайте ноги на такій висоті, доки всі не виконають завдання».
Лендрі перевіряє, чи всі в’язні тримають ноги на потрібній висоті. Арнетт: «Усі тепер десять разів: “Я не повторюватиму помилки 819-го, пане наглядачу”».
Арнетт: «Тепер на повні груди: “Я не повторюватиму помилок, пане наглядачу!”»
Усі підкоряються і виходить ідеальний унісон. 1037-й відмовляється кричати, проте підспівує. Натомість «Сержант» із захопленням виконує команди, щоб у такий спосіб продемонструвати свою покору владі. Потім усі за останньою вказівкою дуже ввічливо виспівують: «Дуже дякуємо за чудову перекличку, пане наглядачу».
Такому унісону позаздрив би будь-який хормейстер чи лідер з’їзду Гітлер’югенд. Далеко вони, чи то пак ми, вже зайшли від недільних сповнених сміхом перекличок і грайливих витівок в’язнів.
ТИ НЕ 819-Й: СТЮАРТЕ, ЧАС ІТИ ДОДОМУ
Раптом я усвідомлюю, що 819-й перебуває за перегородкою, поруч, і може все це чути. Я мчу до нього перевірити його стан. Бачу, як він згорбився в істериці, наче тремтяча маса. Я обняв його, намагаючись заспокоїти, запевнивши, що з ним усе буде гаразд і зараз він повернеться додому. На моє здивування, Стю відмовляється їхати зі мною до лікаря, а потім додому. «Ні, я не можу піти. Я повинен повернутися туди», — наполягає він крізь сльози. Він не може піти, знаючи, що всі колеги затаврували його як «поганого в’язня», що вчинив безлад у камері й накликав на них гнів охорони. Попри те, що 819-му явно погано, він бажає повернутися до в’язниці й довести, що насправді він не поганий хлопець.
«Слухай мене уважно, зараз ти вже не 819-й. Ти — Стюарт, і мене звати доктор Зімбардо. Я психолог, а не тюремний суперінтендант, і це не справжня в’язниця. Це лише експеримент, і ці хлопці такі самі студенти, як і ти. Тож час іти додому, Стюарте. Ходімо зі мною. Давай».