ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

819-й не піддавався, аж у в’язнів закінчилися сили, і їхні руки попадали. Його знову замкнули в Ямі, де він у темряві з’їв свій сніданок, відмовившись від яйця. Його звільнили від обов’язків миття голими руками туалетів і тривалого безцільного пересування порожніх ящиків з місця на місце, хоча всі інші в’язні робили це. Повернувшись до камери, 819-й замкнувся там. Він відмовився зчищати налиплий бруд з ковдри, яку йому вкинули досередини. Його співкамерників, 4325-го та заміну 8612-му, змусили виконувати додаткову роботу, доки той не послухається. Вони пересували ящики з одного місця в інше і назад, і щораз більше гнівалися на 819-го за його впертість, через яку страждали.

Керос у рапорті по завершенні зміни повідомляє: «Ув’язнений замкнувся в камері. Ми дістали кийки і намагалися його витягнути, проте він не піддавався. Ми змусили всіх стати вздовж стіни й підняти руки, а той у камері ліг та розсміявся. Я не думав, що він послухається, і ми піддалися. Решта в’язнів нас зненавиділа. Я тільки усміхався і виконував свою роботу».

Ворниш у своїй доповіді зазначає психологічну важливість поведінки цього ув’язненого: «Очевидна байдужість 819-го до проблем своїх колег-в’язнів їх засмучує». Ворниш й далі нарікає в своїй доповіді на нестачу чітких інструкцій, як чинити з ув’язненими. «Я почувався невпевнено, не знав, наскільки сильно ми могли тиснути. Така нестача зрозумілих правил мене турбувала»[84].

Венді повідомляє про іншу реакцію: «З кожним днем я брав дедалі активнішу участь. Допікати в’язням о пів на третю ночі було приємно. Це задовольняло мої садистські схильності, мені подобалося їх принижувати». На це зауваження потрібно звернути увагу. Впевнений, що він ніколи так не сказав би ще чотири дні тому.

Суворий охоронець Арнетт додає до свого звіту: «Я відчув, що не можу належним чином грати свою роль, лише з 819-м і 1037-м, коли їм було занадто тяжко. А я не був таким строгим, як повинен»[85].

«Загалом у в’язничному досвіді дійсно найгнітючіше, що ти весь час цілковито залежиш від милості інших людей, які намагаються зробити все, щоб тобі було якомога тяжче і нудніше, — згодом сказав мені Стю (819). — Я просто не витримую приниження від інших. Я плекав власне обурення фашистським норовом одних охоронців, натомість інших любив за співчуття. Мені дуже подобалося бунтарство декого з ув’язнених, а задоволення та послух інших дуже злили. Також змінилося моє сприйняття часу: дні у муках видавалися значно довшими, ніж якби я провів їх з насолодою. Найгіршим було відчуття повної зневіри, породжене постійними знущаннями, і шляхів виходу я не бачив. Найкращим стало те, що мене нарешті звільнили»[86].