Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Утім, амбіції Маршала передбачали для нього щось більше, аніж ректорство в Інституті психоаналізу «Золоті ворота». Ця посада стане своєрідним трампліном, який виведе його на національний рівень — можливо, його навіть оберуть головою Міжнародної асоціації психоаналітиків. Час настав: президентом МАП ще ніколи не був випускник університету Західного узбережжя Сполучених Штатів.
Однак не обійшлося без заковики: Маршалу були потрібні публікації. Ідей йому не бракувало. Маршалу саме трапився цікавий випадок: один із його пацієнтів у межовому стані мав брата-близнюка — шизофреніка без жодних ознак межового стану. Цей випадок, поза сумнівом, мав стосунок до теорії дзеркала і просто-таки просився на папір. Ідеї Маршала щодо природи первісного гріха й натовпу, який спостерігає за стратою, можуть призвести до суттєвого перегляду основ теорії. Авжеж, Маршал розумів, що ідей у нього хоч греблю гати. Проблема полягала в іншому: він не вмів утілювати їх на папері, його недоладні слова й речення нагадували кульгання.
Отоді і з’явився Ернест. Останнім часом він страшенно дратував Маршала своєю незрілістю, імпульсивністю, непохитною впевненістю в тому, що психотерапевт має бути «справжнім» і відкритим. Непросте випробування — будь-якому супервізору вже давно урвався б терпець. Однак Маршал мав причини бути терплячим: Ернест володів непересічним літературним талантом. З клавіатури його комп’ютера спурхували виключно вишукані речення. Ідеї Маршала в Ернестовому викладі — це була б непереможна комбінація! А тому йому треба було навчитися трохи стримувати свого учня, аби його зарахували до інституту. Відтак буде нескладно вмовити Ернеста спільно працювати над статтями для журналів і навіть книгами. Маршал встиг посіяти «зерно сумніву», всіляко перебільшуючи проблематичність вступу до інституту та важливість його власної підтримки. Ернест буде безмежно вдячний йому до кінця життя. До того ж він був дуже амбітний, тож Маршал не мав жодного сумніву: Ернест матиме за честь стати його співавтором.
Діставшись будівлі інституту, Маршал кілька разів глибоко вдихнув холодне повітря, аби прочистити думки. Сьогодні треба бути напоготові: цього вечора тут вируватиме битва за владу.
Джон Велдон, високий, поважний чоловік трохи за шістдесят, рум’яний, з ріденьким волоссям та довгою зморшкуватою шиєю, на якій випинався досить великий кадик, уже стояв за кафедрою у кімнаті, заповненій книжками. Це приміщення водночас слугувало бібліотекою і конференц-залою. Маршал роззирнувся, і йому здалося, що сьогодні тут зібралися всі. Звісно, за винятком Сета Панде, який уже мав тривалу розмову з представниками підкомітету і якого попросити не приходити на це засідання.
Крім членів інституту, тут були троє студентів-кандидатів, підопічних Сета, які наполягли на своїй присутності під час розгляду справи. Справа була безпрецедентна. Вони дуже ризикували: якщо Сета звільнять чи виженуть або ж якщо він втратить статус інструктора-психоаналітика, усі роки аналітичної роботи під його керівництвом зійдуть на пси і їм доведеться починати все спочатку з новим інструктором. Усі троє відверто заявили, що відмовляються переходити до іншого куратора, навіть якщо це означатиме відмову в зарахуванні до інституту. Також точилися розмови щодо створення окремого інституту. З огляду на це, керівний комітет зважився на надзвичайно суперечливий крок — дозволив їм бути присутніми на засіданні без права голосу, сподіваючись, що їхня лояльність до Сета зрештою похитнеться.
Щойно Маршал сів на своє місце в другому ряді, як Джон Велдон (скидалося на те, що він чекав саме на появу Маршала) постукав лакованим молоточком по кафедрі, закликаючи всіх до тиші.
— Кожен із вас добре поінформований щодо мети цього позачергового зібрання, — мовив він. — Сьогодні ми маємо вирішити серйозну, напрочуд важливу проблему стосовно звинувачень у бік одного з провідних спеціалістів нашого закладу — Сета Панде. Ми маємо дійти згоди щодо того, як нам діяти, якщо це взагалі можливо. Як ви вже дізналися з листа, спеціальний підкомітет ретельно вивчив кожне з цих звинувачень, тож я гадаю, нам варто відразу перейти до результатів.
— Лікарю Велдон, як щодо порядку здійснення процедури? — вигукнув Террі Фуллер, нахабний молодий психоаналітик, якого зарахували до інституту рік тому. Сет був його аналітиком.
— Слово надається лікарю Фуллеру, — з цими словами Велдон звернувся до Перрі Вілера, сімдесятирічного й почасти глухого психоаналітика, який виконував обов’язки секретаря інституту й вів протоколи засідань.