Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— До порядку! — вигукнув Велдон, стукнувши молоточком. — Повернімося до справи. Як ректор я наполягаю…
— Бартер! — не вгавав Сет, який обернувся спиною до кафедри і тепер звертався безпосередньо до присутніх. — Бартер! Оце злочин! Злочинця до страти! Молодий архітектор-анорексик із купою проблем, з яким я пропрацював три роки (нам майже вдалося кардинально змінити його характер) раптом втрачає роботу. Організацію, в якій він працював, поглинула інша компанія. На те, щоб стати фінансово незалежним, йому знадобився б рік або ж два. Але тоді він практично не мав жодного прибутку. То яким мав бути правильний крок психоаналітика? Відмовитися від нього? Дозволити йому залізти в борги на кілька тисяч доларів? Така альтернатива була неприйнятною для цього пацієнта. Тим часом, у зв’язку з причинами, що мають стосунок до мого здоров’я, я вирішив добудувати до свого будинку ще одне крило — там мали розташуватися кабінет і приймальня. Я шукав архітектора, а він — клієнта. Рішення було очевидним — на мій погляд, воно було правильним і етичним, і я не вважаю, що мушу виправдовуватися щодо нього перед цією чи будь-якою іншою аудиторією. Пацієнт розробив проект моєї прибудови. Проблему оплати було вирішено, а моя довіра позитивно вплинула на нього в психотерапевтичному сенсі. Я планую написати про цей випадок: проектування моєї домівки, батьківського лігва, перенесло його на найглибші рівні архаїчних спогадів та фантазій про батька. Традиційні методи не дозволяють досягти таких рівнів. Тож чи потрібен мені ваш дозвіл на креативний підхід до роботи? Чи він узагалі був мені колись потрібен?
Із цими словами Сет знову багатозначно обвів поглядом присутніх, затримавши його на кілька секунд на обличчі Маршала. Відповісти ж наважився тільки Джон Велдон:
— Межі! Межі! Сете, ти відкидаєш усі загальновизнані методики? Дозволяєш пацієнтові вивчати і проектувати твій будинок? Звісно, ти можеш називати це креативністю. Але хочу сказати (і, гадаю, що висловлю думку всіх присутніх) — це не психоаналіз.
— «Загальновизнані методики», «Не психоаналіз», — уїдливо передражнив його Сет, навмисно повторивши фрази монотонним писклявим голосом. — Так скиглять ті, кому бракує клепки. Гадаєш, методики писали ще на Мойсеєвих скрижалях? Їх створюють психоаналітики-фантазери: Ференці, Ренк, Рейх, Салліван, Сірлз. І Сет Панде, авжеж!
— Добровільне визнання свого статусу «фантазера», — втрутився Морріс Фендер, лисий чоловічок з опуклими очима й величезними окулярами, який радше скидався на гнома без шиї, — це збіса розумний інструмент, що допомагає приховати і виправдати численні гріхи. Сете, твоя поведінка викликає в мене глибоке занепокоєння. Вона погано впливає на добре ім’я психоаналізу в очах суспільства, і, чесно кажучи, я аж здригаюся від думки про те, що ти можеш бути наставником молодих спеціалістів. Пригадай свої праці, зокрема твердження в «London Literary Review».
Відтак Морріс дістав із кишені кілька газетних сторінок і розгорнув їх; його руки тремтіли.
— Ось твій огляд листування між Фройдом та Ференці, — мовив він, потрясаючи сторінкою перед Сетом. — У цій статті ти публічно заявляєш, що говориш пацієнтам, що любиш їх, обіймаєш і обговорюєш із ними найінтимніші подробиці особистого життя: твоє неминуче розлучення, твій рак. Ти кажеш їм, що вони твої друзі. Запрошуєш додому на чай, розповідаєш про свої сексуальні вподобання. Звісно, сексуальні вподобання — це твоя особиста справа й сьогодні тут ідеться не про них, але навіщо всім читачам і твоїм підопічним знати про твою бісексуальність? Ти не можеш цього заперечувати. — Морріс знову почав трясти сторінками перед обличчям Сета. — Це твої слова.
— Звісно, це мої слова. А плагіат теж входить до переліку звинувачень? — Сет узяв лист від спеціального комітету й насмішкувато вдав, що уважно його вивчає: — Плагіат, плагіат… ох, скільки ж тут злочинів, що заслуговують на смертну кару, скільки тут прикладів абсолютного зла, але немає й натяку на плагіат. Добре, що хоч ця чаша мене оминула. Авжеж, це мої слова. І я від них не відмовляюся. Чи існує більш інтимний зв’язок, аніж той, що встановлюється між психоаналітиком і його пацієнтом?