Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Виголосивши свою промову, Маршал сів на місце; він був задоволений собою і намагався не дивитися на присутніх. До того ж у цьому не було потреби. Він майже чув, як усі довкола в захваті затамували подих. Він знав, що проявив себе як чоловік, на думку якого слід зважати. А ще надто добре знав Сета, тож міг передбачити, що трапиться далі. Коли на Сета хтось нападав, він завжди атакував у відповідь, що виключно погіршувало його позиції. Тож не варто було зосереджуватися на деструктивній природі його поведінки — Сет власноруч зажене себе у глухий кут.

— Годі, — мовив Джон Велдон, стукнувши молоточком. — Проблема надто важлива, щоб перетворювати її на безладну сварку з переходом на особистості. Пропоную не відволікатися від порядку денного: зосередьмося на систематичному огляді звинувачень та детальному обговоренні кожного з них.

— Бартер — не що інше, як огидний термін, інсинуація з приводу того, що акт психоаналітичної любові до ближнього є чимось іншим, чимось обурливим, — втрутився Сет, не зважаючи на слова Велдона.

— Як ви можете захищати бартерні стосунки? — поцікавилася Олівія Сміт, психоаналітик похилого віку, яка зазвичай претендувала на визнання, акцентуючи на своєму аристократичному психоаналітичному походженні. Сорок п’ять років тому її аналізувала Фріда Фромм-Рейхманн, яку, у свою чергу, піддавав психоаналізу сам Фройд. Ба більше — протягом певного часу вона підтримувала дружні стосунки та листувалася з Анною Фройд, а також була знайома з кількома онуками Фройда. — Це ж очевидно: незаплямовані рамки є невід’ємною складовою процесу психоаналізу, особливо коли йдеться про оплату.

— Ви говорите про психоаналітичне аґапе так, ніби хочете виправдати бартерні стосунки. Гадаю, ви жартуєте? — зауважив Гарві Ґрін, гладкий і самовдоволений психоаналітик, який ніколи не проминав нагоди озвучити свій уїдливий коментар. — А якби вашою пацієнткою була повія? Як би тоді втілювалися в життя умови бартерної угоди?

— Оригінальне й водночас продажне зауваження, Гарві, — відбив подачу Сет. — Утім, твоя продажність мене аж ніяк не дивує. Але я не очікував, що твоє запитання буде оригінальним і навіть свідчитиме про певну кмітливість. Утім, воно все одно недоречне. Я бачу, що в Інституті «Золоті ворота» оселилася софістика. — Сет обернувся до Маршала, а тоді знову кинув оком на Гарві. — А скажи-но, Гарві, зі скількома повіями ти стикався у своїй практиці? Чи будь-хто з вас, шановні присутні? — Темні очі Сета пильно дивилися на учасників зібрання. — Скільки повій, які зголосилися б на глибокий психоаналіз, продовжували б займатися своєю справою? Гарві, тобі вже час подорослішати! — вів далі Сет, і з усього було видно, що він отримує неабияке задоволення від цієї суперечки. — Твої слова є підтвердженням того, про що я писав у «International Journal»: ми, старожили психо­аналізу (чи як ви, євреї, це називаєте — alte cockers!), маємо проходити регулярний підтримувальний курс психоаналізу… скажімо, раз на десять років. Насправді ми могли б слугувати «контрольними пацієнтами» для кандидатів, і це допомог­ло б запобігти закостенілості нашої організації, адже вона дуже цього потребує.