Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
«Те саме можна сказати і про життя, — поринув у роздуми Маршал. — Немає нічого гіршого, аніж приховувати своє життя від інших». Під час своєї роботи він знову і знову помічав неймовірну потребу пацієнтів у його увазі — авжеж, потреба у глядачах є недооціненим фактором тривалої психотерапії. Працюючи з пацієнтами, які втратили свого партнера (тут він цілком погоджувався з ідеями, що їх виклав Ернест у своїй книзі), він часто спостерігав, як вони поринають у відчай — передусім через те, що втратили свого «глядача». За їхнім життям ніхто не спостерігав… щоправда, траплялися щасливці, які щиро вірили в існування божества, якому не бракувало часу аналізувати кожнісінький їхній учинок.
«Стривайте! — стрепенувся Маршал. — Хіба ж митці-психоаналітики працюють на самоті? Хіба ж не пацієнти є їхніми глядачами? Ні, в цьому сенсі їх не варто брати до уваги. Пацієнти ніколи не бувають досить неупередженими. Вони не здатні помітити найбільш елегантні аналітичні рішення! А ще вони напрочуд жадібні! Лишень погляньте, як вони хапають найбільш ласі шматочки інтерпретації, навіть не кинувши оком на велич посудини, що їх містить! А студенти чи учні супервізорів? Чи ж вони не глядачі? Тільки декому з них не бракує проникливості, аби належно оцінити майстерність психоаналітика! Зазвичай вони не здатні осягнути сутність інтерпретації; та пізніше, коли вони вже займатимуться клінічною практикою — можливо, коли минуть місяці чи навіть роки — у їхній пам’яті щось спалахне, і саме цієї миті вони належно оцінять витонченість і велич шедеврів свого вчителя, і їм перехопить подих.
Звісно, так трапиться і з Ернестом. Настане той час, коли він відчуватиме розуміння і вдячність. Змусивши його ідентифікувати себе як агресора, я заощадив йому рік підготовки до роботи в галузі психоаналізу».
Утім, він зовсім не бажав, щоб Ернест якнайшвидше закінчив свою підготовку. Маршалу хотілося, щоб учень залишався поряд із ним якомога довше.
Протягом дня він провів п’ять сеансів психоаналізу, а ввечері помчав додому. Утім, на нього чекав порожній будинок та записка від його дружини Ширлі, у якій вона повідомляла, що вечеря в холодильнику, а вона повернеться з виставки квіткових композицій близько сьомої. Як завжди, дружина залишила для нього ікебану: у видовженій керамічній посудині, що скидалася на колбу, стояв жмут сірих, викривлених, голих гілок бересклета, вигнутих донизу. З одного боку цього плетива здіймалися дві білосніжні лілії на довгих стеблах, що відверталися одна від одної в різні боки.
«Чорт забирай, — подумав Маршал, штовхнувши квіткову композицію на протилежний бік столу з такою силою, що вона мало з нього не впала. — Сьогодні я провів вісім сеансів із пацієнтами й одне заняття з супервізії, заробив чотирнадцять сотень, а вона не може нагодувати мене вечерею, бо надто переймається цими клятими ікебанами!» Утім, щойно він відкрив пластикові контейнери з їжею, його гнів ущух. Неймовірно ароматний гаспачо, барвистий салат «Нісуаз» із перченим тунцем, фруктовий салат із манго, зеленого винограду і папаї з соусом із маракуї. До посудини з гаспачо Ширлі прикріпила аркушик паперу зі словами: «Еврика! Нарешті знайдено рецепт страви, яка не містить калорій, — що більше їси, то стрункішим стаєш! Дві порції — але гляди мені, щоб зовсім не зник!» Маршал усміхнувся. Кілька днів тому він уже чув від Ширлі ще один жарт на тему «зникнення».