Любомир Гузар. Хочу бути Людиною
- Автор: Щоткіна Катерина
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-883-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною». Краткое содержание книги:
Гузар хотів бачити на чолі церкви молодого владику, а не старого (нехай мудрого і вмілого адміністратора, але «перехідного папу», що належав до покоління, безумовно, героїчного, проте травмованого). Риси, які виробляють у людях роки боротьби, не завжди придатні для мирної розбудови. Окрім того, «перехідні папи» необхідні церкві, щоб «узяти дихання» перед стрибком у невідомість — приходом до влади на довгі роки молодого понтифіка, який буде гнути свою, доленосну для цілої церкви лінію. В УГКЦ не було можливості «узяти дихання», вона мала рухатися далі, бо й без того втратила намарно кілька десятиліть. На тлі швидкоплинних політичних і соціальних обставин церкві й самій треба залишатися динамічною та енергійною, а це якості більше властиві молодості.
Синод, що зібрався в Брюховичах для виборів нового Верховного архієпископа, оповитий легендами. У цьому немає нічого дивного, адже до цієї події була прикута увага широкої публіки, а саме в такій напруженій атмосфері народжуються легенди, правдивість яких потім ні підтвердити, ні спростувати ніхто не наважується.
Синод спочатку не здивував. Більшість голосів здобув один із найстарших і найавторитетніших владик УГКЦ, висвячений ще в підпіллі. Це було передбачувано і, можливо, тому перша реакція на його ім’я викликала в масах спостерігачів одночасно і розуміння, і розчарування — не так особою владики, як тим, що не сталося жодної сенсації.
Однак це виявилося б надто просто. Публіка звикла очікувати від УГКЦ чи радше від Гузара чогось особливого, «іншого» — і вона це мала. Обраний голосуванням владика так і не став патріархом УГКЦ. Легенда свідчить, що, дізнавшись про результати голосування, патріарх Любомир запросив цього владику на розмову віч-на-віч. Ніхто не знає (а вони самі навряд чи розкажуть), про що говорилося за зачиненими дверима. Але вийшовши, владика відмовився від наданої йому честі. Синод голосував ще раз, і в результаті цього «другого туру» в лідери вийшов єпископ Буенос-Айреський Святослав Шевчук. На той час йому ледь зрівнялося 40 років.
Невдовзі молодий предстоятель був інтронізований у Патріаршому соборі в Києві. Загальна думка столиці була така: ліпший вибір зробити неможливо. Публіка закохалася у нового предстоятеля УГКЦ з першого погляду: він не справляв враження ані тіні, ані покірного виконавця волі свого великого попередника, але водночас ніби ніс на собі відблиск його шарму.
Утім, і визначення «патріарх» не надто пасувало молодій людині. Воно так і залишилося «за Гузаром». Почавши своє архієрейське служіння з невизнання, владикою, який «не діяв, як єпископ», Гузар закінчує архієрейську кар’єру визнаним патріархом, який «не діє, як патріарх». Точніше, діє, якщо слово «патріарх» розуміти ширше від церковної посади. Блаженніший «звільнив собі руки», збільшив простір для маневру, набув особистої свободи, щоб стати патріархом уже не для однієї з церков, але для цілого народу, країни, якій не дуже пощастило зі світською владою, але яка потребувала мудрості, дороговказу чи, зрештою, доброї поради. Для цього Любомир Гузар відійшов від управління церквою, відділивши власний авторитет від церковного. Блаженніший був готовий брати на себе ризик і робити помилки, не кидаючи тіні на церкву і не піддаючи її ризику. Хай там як, авторитет УГКЦ у той період багато в чому був авторитетом Любомира Гузара, тому він вирішив розділити їх для збільшення ефективності обох.
«Його прощальний уклін» цінний не тільки як демонстрація того, як самому бути послідовним протягом «короткої історії» власного життя, схожого на розмірене крокування сходами. Це зразок того, як вписується «коротка історія» особистих зусиль у довгу історію загального звершення, як кожен сходовий проліт чітко стикується із попереднім і наступним. Ця безперервна історія, спадковість поколінь і політики забезпечує зв’язок у часі, де різні люди діють у свій спосіб, але при цьому все суспільство рухається загальними траєкторіями, обумовленими спільною метою.
Розділ 15. Зрости у свободі
Колись давно один підпільний священик, майбутній єпископ УГКЦ, сидів на нарах і слухав майора МДБ, який несподівано розговорився. Майор сказав йому: «Ну, досягнете ви свого. Буде вам ваша церква. Але що з того? Радості вам від того все одно не буде». Через багато років по тому старий уже єпископ розповів цю історію. Не те щоб майор МДБ мав рацію. Але чомусь владиці згадалася ця сцена…