Любомир Гузар. Хочу бути Людиною

«Цивілізоване вирішення долі Київської церкви може стати справжньою «лабораторією екуменізму», по­збавленого ультимативності й сповненого духом співпраці та партнерства. Гармонійні інклюзивні форми об’єднання Київської церкви (наприклад, у формі єдиного патріархату — наскрізній історичній візії українців ще з ХVІІ століття) завдяки унікальній співпричасній відкритості могли б стати шансом для центрів християнства зустрітися на його терені, щоб врешті-решт знайти нові екуменічні моделі порозуміння», — вважає кардинал Гузар.

Для Римської курії, у якій досі сильні тенденції до неприйняття такого «компромісу», як східна католицька церк-ва, що зберігає свої грецькі традиції, це стало б доказом того, що такі проекти не лише мають право на існування — вони мають оригінальні завдання у католицькій церкві, такі, як практична реалізація ідей ІІ Ватиканського собору й католицького універсалізму. Як необхідний для розвитку екуменічного процесу приклад того, що в католицькій картині світу можливе співіснування «різних і рівних». Причому це позитивний приклад не тільки для церкви, але для всього світу, що глобалізується і часто підміняє ідею глобалізації уніфікацією.

Проект Київської церковної єдності був і залишається, напевно, найдорожчим серцю Блаженнішого Любомира. Це ідея, до якої він, людина похилого віку й обмежених фізичних можливостей, ставши емеритом, постійно повертається у розмовах і публікаціях, немов намагається пояснити те, чого ми ще не зрозуміли чи до чого не були готові тоді, коли він уперше її виголосив. Гузар повторює ці думки, відточує формулювання, аби зробити їх більш прозорими і чіткими, залучити до дискусії найширшу ауди­торію. Він прагне нав’язати нам звичку думати про себе, як про частину великого, глобального проекту, на який несоромно працювати, до якого має сенс докластися, заради якого можна боротися зі своїми травмами.