Вибрані твори в двох томах. Том I

А он і дворище Абдули. Той німецький офіцер, який застрелив тата, давно вже смердючим трупом лежить у землі, його розстріляли зараз же після засідання воєнно-польового суду.

А Абдула, мабуть, ще живе… Ех, коли б оце можна було кинути гранату в оце гадюче кубло і рознести його вщент! А ще щоб і самого Абдулу з його виродком Мамедом пощастило впіймати!..

Але настане час, настане!..

Люди стояли великим півколом, обличчям до майдану. Перед ними в два ряди вилаштувалися фашистські автоматники. Але майдан був порожній, якщо не брати до уваги кількох офіцерів, що стояли невеличкою групою трохи осторонь.

Біля офіцера з'явився Абдула. У фесці з китичкою, у жилетці, з-під якої виглядала біла сорочка, в довгих, аж до п'ят, чорних штанях і в черевиках з загнутими вгору носками. Він ще дужче розтовстів, і ніс перед собою черево, як бочку. Широке обличчя його з великим горбатим носом стало ще червонішим і блищало масним потом.

Але поводився він перед офіцерами по-лакейському, низько кланявся, щось говорячи і розтягуючи товсті губи в улесливій посмішці.

І в цей час натовпом прокотився зляканий шепіт:

— Ведуть… ведуть…

— Глянь, зв'язані колючим дротом…

— А он один, бідолашний, і йти вже не може… тягнуть…

Тепер Іліті Дауровій і Валерикові стало цілком ясно, що тут має відбутися. Німці зігнали жителів села, щоб показати розправу над радянськими людьми. Серед приречених на смерть були цивільні, солдати і матроси — мабуть, ті, що пораненими потрапили в полон.

Абдула читав якийсь папір швидко й невиразно. Але Ва-лерик і не слухав його, а невідривно вглядався в приречених, які стояли впритул одне до одного, зв'язані колючим дротом, і мовчазно дивилися перед себе. Хоч автоматники вже виставили вперед дула і чекали команди, обличчя полонених лишалися суворо-спокійними, і тільки дехто з них водив очима по натовпу.