Вибрані твори в двох томах. Том I

Перед тим, як поховати Ібрагіма, Іліта відчепила пояс з піхвами, простягла Валерикові:

— Візьми… Нехай цей ніж послужить тобі, як йому служив. Собі взяла Ібрагімів автомат.

Свіжу могилу притрусили травою, прикрили галуззям. А на дубі, який стояв у головах, Валерик зробив ножем позначку.

Пішли.

Схід уже яснів, рожевів. Витикатися з чагарників було небезпечно. До берега лишалось метрів з п'ятдесят, але ця відстань була голою, стирчали лише поодинокі кущі.

Перебігали від куща до куща. Ось і берег. Тут річка виявилася ширшою, ніж сподівалися. Чорна вода свідчила, що було глибоко. Але ж не шукати вужчого броду!..

Валерик сказав:

— Дайте мені автомат, я добре плаваю. А ви візьміть Ібрагімів ніж. Без зброї не можна лишатись.

Вона взяла, не розуміючи, навіщо їй ніж. Взяла механічно, майже не думаючи про це й нічого не перепитуючи, бо Валерик з автоматом був уже у воді.

Він справді плив добре, енергійно вимахуючи руками.

Вже біля протилежного берега оглянувся, і його очі налилися жахом. На узлісся вийшли три німецькі солдати із здоровенною вівчаркою. Іліта Даурова не бачила їх. Вона повільно входила у воду і стежила за Валериком. Вся її увага була спрямована на нього.

— Німці ззаду! — щосили вигукнув Валерик. Дівчина оглянулась, рвонулася вперед.

В цю ж мить вівчарка кількома стрибками досягла берега і метнулась Дауровій на спину. У спіненій воді закипіла боротьба. Але ось Іліта махнула ножем. Собака заскавучав пронизливо і зник під водою.

Іліта кинулась пливти. Ще побачила, як німці схопилися за автомати, і пірнула з головою. Крізь нетовстий шар води почула автоматну чергу. Але не виринала, а пливла-пливла під водою далі, поки вистачило повітря в легенях. На мить висунула голову і знову занурилась, гарячково працюючи ногами й руками… Швидше, швидше від того берега!..

Вона захлиналася водою, майже непритомніла від перенапруження, вибивалася з сил.

Ось уже й рятівний берег, зовсім близько…

А коли дістала ногою дна, то, зовсім занесилена, впала. Так і лежала не рухаючись — тіло на березі, а ноги у воді, тільки хапала ротом повітря. І дивувалась: чому німці більше не стріляють?.. Чому так тихо навколо?..

Валерик підхопив Даурову під руки, витяг з води, поклав під найближчим кущем, сам сів поряд.

Іліта нарешті відпочила трохи, звелася, кинула погляд на ворожий берег і заніміла від подиву: троє автоматників лежали на землі в найрізноманітніших позах — всі вони були мертві.

— Валерику! — вона нічого не розуміла. Хлопець посміхнувся:

— Це я їх…

— Ти?.. Але ж вони стріляли…

— Не встигли. Це я їх… — знову повторив він. — Однією чергою всіх поклав… А здорово ви з собакою розправилися. Я так злякався, як він кинувся на вас!..

Іліта все ще не вірила:

— Так то не вони стріляли, а ти?..

— Коли б вони встигли раніше за мене, то не бути б вам на цьому березі!

Іліта знову лягла на землю і так, лежачи, дивилась на Балерина, щасливо і вдячно посміхаючись.