Там, де козам роги правлять

У Сумах знов усе ввійшло в норму, було як звичайно. Метек наполегливо повторював матеріал, до іспитів уже лишалися лічені дні. Він ходив неголений, худий, чорні очі з синіми кругами від недосипання напівпритомно блищали. На товаришів він інколи поглядав, зітхаючи так, що Едек радив йому пошпурити книжки в куток і йти десь у ліс чи погуляти з дівчатами.

— Переведеш себе, та й годі,— казав він занепокоєно.

Метек усміхався й заперечливо трусив своїм ясним чубом.

Едек не дуже розумів сенс цієї каторги, як він називав навчання товариша. Коли вже так хотілося мати атестат зрілості, то можна ж було розтягнути навчання на довший час. Метек слабий, хворобливий, на дідька так мучити себе.

А проте інколи, трясучись на старому тракторі, який тиждень тому дали Едекові, хлопець відчував легку заздрість. Атестат зрілості. Звісно, можна обійтися й без нього, одначе... Метек хоче лишитись у лісі, тут і працювати. Без освіти тепер це не вийде. От хоча б Павелек — закінчив ліцей, і йому вже обіцяють посаду лісничого, хоча практики у нього й небагато. А бідному Міхалові скільки років доведеться чекати, доки діждеться підвищення, про яке так мріє?

Тоді Едек гнав трактор швидше, так що навантажений товстими колодами причіп хилитався з боку на бік, а помічник, який тримався за плечі тракториста, хапався міцніше, щоб не полетіти додолу.

Од світанку до пізньої ночі Залєський гасав тим трактором по шосе від стосів наваленого при дорозі лісу до тартака у Піші. Помічник, дужий, витривалий парубійко із села за озером, здивовано дивився на несамовитого водія. Вони вдвох накладали колоди на широко розставлені осі причепа, мчали по шосе, швидко скидали на складі тартака, знову повертались, і так без кінця. Едек ледве знаходив час, щоб поснідати. Поспішав, не знаючи навіщо. Сам дивувався, чого він гарує. Невже йому так хочеться більше заробити чи якесь честолюбство штовхає його, щоб похизуватися невиданим доти темпом роботи? А може, він намагається заглушити щось у самому собі? Здвигав плечима, старався думати про інші, дрібніші питання. А потім, щоб остаточно розвіяти сумніви, які гризли душу, купував у Піші пляшку горілки і разом з помічником випивав її — од холоду, як він казав. Бо зрештою мороз і справді давався їм узнаки. Обмерзлі, вкриті льодом колоди пекли руки, вітер, коли вони їхали, проникав аж під фуфайки, холодив тіло. Часом потрібна була й друга пляшка...