Там, де козам роги правлять

— Кабани,— гордо мовив Едек, оглядаючись на Міхала.

— Так, непогані тваринки, видно по ратицях, бачиш, які діромахи. Недавно пройшли...

Якийсь звук — зітхання не зітхання, стогін не стогін — почувся раптом збоку, з крутої стежини, яку чітко видно було під навислим гіллям. Едек скочив туди, глянув і заціпенів.

— Ой-ой, ідіть скоріше сюди. Така сама, як наша, в Сумах.

— А бодай йому добра не було! Знову капканом. Три дні, як я проходив тут — ліс був чистий... Авжеж, такі самі залізяки, пізнаю,— лаявся лютий лісничий.— Видно, з учорашнього дня, бо сніг засипав усі сліди. Не такий він дурний, щоб по свіжому снігу лізти. Пережде трохи...

— Бідна, чи вона виживе?

На снігу, дивлячись на них переляканими, повними болю і жаху очима, лежала сарна. Сніг навколо був розритий, певно, тварина розпачливо борсалася з капканом, силкуючись вирватися.

— Нога розтрощена в трьох місцях,— уважно придивився пан Гасинець.

Обережно звільнив сарну. Вона рвонулася, мовби хотіла кинутися тікати, але за мить безпорадно перевалилась на другий бік. Зламана нога тягнулася по м’якому снігу.

Капкан на великій мотузці був прикріплений до зігнутої берези, похиленої над звіриною стежкою.

Едек одвернувся, коли лісничий, відійшовши на кілька кроків, приклав рушницю до плеча. Один за одним пролунали два постріли. Сарна смикнула кілька разів ніжками і завмерла.

— Ну що, зараз не заберемо з собою? Давай, Міхал, однесемо її вбік і затягнемо за дерево. Увечері поїдеш конем, знаєш, тією дорогою, що коло озера, це недалеко звідси, і забереш... Мерзотники, так нівечити звірину... Треба добре пошукати, певно, тут іще є капкани. Хлопці, беріть палиці і пильнуйте, бо як цапне кого, то може ногу переламати. Така чортівщина і рогача повалить. Шукайте на маленьких стежинках.

Він оглядав капкан, зроблений вмілою рукою коваля. Туга пружина так стискала дві металеві скоби, що руками їх насилу можна було розвести.

— Рекс, до ноги! — Лісничий гукав собаку, боячись, як би він не попав у капкан. Та це було зайве, бо собака вже знав, як поводитись у лісі, і тепер уникав протоптаних стежок, пробирався поміж заростями то з одного боку, то з другого.

Едек спочатку шукав дуже завзято, як мінер, виставивши дрючок, перевіряв грунт перед собою. З обох боків чув, як ішли пан Гасинець і Міхал. Але час минав, нічого більше Едек не знаходив, а втома від цієї незвичайної подорожі дедалі дужче давалася взнаки, і він уже трохи легковажно ставився до свого завдання. Рідше штурхав києм по стежці — тільки в тих місцях, які, здавалося йому, були підозрілі. Зупинився, довго стежив, як чорний дрізд під великою гіллястою ялиною намагався вигребти якусь поживу з-під товстого коріння, тільки трошки присипаного снігом. Помітивши хлопця, птах злякано закричав і полетів низько над землею, зникаючи з очей. Едек засміявся до цього лісового веселуна, рушив далі, тягнучи за собою важку палицю.