Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Ця історія — уже історія, — усміхнувся і собі Марко. — Знаєте, товаришу Мальцев, люблю історію. Особливо історію Древнього Риму. Захоплювався раніше, до перевороту.
— Що, і латиною володієте? — здивувався Мальцев.
— І латиною, і ще кількома живими мовами… Але кому то зараз потрібне…
— Ну, не скажіть, не скажіть, товаришу Клєвєров, от зараз Ви саме у тому місці, де Ваші знання ох як потрібні. І латина, і «шпрехен зі дойч», і… не знаю далі… Взагалі, з мовами я не дуже, — гмикнув він. — Батьки у мене були прості люди, не вчили такого. Та й університети мої — народні, не те що у Вас — Пажеський корпус чи що там ще… — на мить замислився. — До речі… А де Ви зупинилися?
— Поки ніде, — відповів Марко. — Водій Кашина привіз мене до Кам’янця і я одразу сюди, до Вас… Тож поки що я безхатченко.
Іван Мальцев тільки усміхнувся.
— Ви надалі працюватимете під моїм начальством, товаришу Клєвєров… — проказав. — Дивно, правда? Колишній штабс-капітан царської армії працює під начальством колишнього робітника… — засміявся він.
— Революція призвела до багатьох метаморфоз, товаришу Мальцев, — кивнув Марко. — Що поробиш…
— Отож, — продовжив Мальцев, — мій обов’язок — подбати про Ваше розташування, бо, як я розумію, окрім мене у Вас тут нікого знайомих більше немає. Мене у Кам’янці поселили у здоровенному будинку. Там крім мене і домробітниці більше нікого, тихе, затишне місце. У Волочиську Вам допоможе з облаштуванням Порфирій Кашин, але поки перебуватимете у Кам’янці, можете зупинитися у мене.
— Дуже люб’язно з Вашого боку, товаришу Мальцев.
— Дурниці… — відмахнувся той. — Облиште подяки, нам варто триматися разом, бо робитимемо одну справу. Кажу ж, у будинку місця доволі. Ви зможете облаштуватися у мене зі всіма зручностями… А тепер до справи, — проказав уповноважений ОДПУ. — Завтра даю Вам можливість відсипатися до обіду, але вже до вечора маєте опрацювати і підготувати усю інформацію від Баюрного. Встигнете? О чотирнадцятій чекатиму тут. До вісімнадцятої матимете час попрацювати. О вісімнадцятій з повним викладом інформації — до мене.
— Як накажете, — кивнув Швед.
— І ще… — Мальцев знову обвів поглядом Марка. — Ваш одяг… Я розумію, у Константинополі чи Варшаві такий костюм доречний. А у нас, в безпосередній близькості до кордону… самі розумієте, люди зважають тільки на військовий однострій. Боюся, Вас не сприйматимуть належним чином, якщо будете і далі в цьому. Ось Вам аркуш паперу, олівець, — напишіть свій розмір одягу та взуття. Підберемо Вам усе необхідне…
— Рачков! — гукнув на чергового. — Ану зайди до мене!
В дверях за мить вигулькнуло обличчя.
— Товаришу Клєвєрову необхідно підібрати форму ось за цими розмірами. Маєш півгодини часу на усе. Зрозумів? З наших запасів. Пошли когось негайно… От хоча б Пимонова, нехай зганяє. Френч із англійського суконця, чоботи ялові, літнє, спіднє, туалетні аксесуари… Щоб усе — як має бути! Чув, Рачков? А зброя яка у Вас, товаришу Клєвєров? Покажіть… — звернувся до Шведа.
— У чергового, — відповів Марко, зітхнувши. — Попросив залишити.
— Рачко-о-о-ов! — заволав знову Іван Мальцев. — Ану сюди, бігом! Здурів, чи що? Зброю товаришу Клєвєрову поверни негайно!
— Так Ви ж… самі розпорядилися… — пробурмотів черговий Рачков.
— Що я розпорядився? Відбирати зброю у співробітників ДПУ перед тим, як вони до мого кабінету входять? — загорлав Мальцев. — Тащи сюди негайно, телепню!
Рачков розгублено закліпав, почервонів, але миттю кинувся виконувати наказ свого командира.
— «Уебблі Скотт», — кивнув Мальцев, коли черговий Рачков подав Маркові його револьвер. — Добротна англійська зброя, нічого не скажеш. Ось так краще, Рачков, а то робиш мені нерви увесь день! — роздратовано додав Мальцев. — А Ви, товаришу Клєвєров, допоки в ДПУ офіційно не встановитеся, — продовжував він, — вже вибачайте, військовий однострій наших співробітників запропонувати Вам не маю права.
— Нічого… — Марко криво усміхнувся. — Нормально. Я люблю усе британське.
— Я бачу, — кивнув уповноважений на револьвер. — Ще б тільки ці кляті британці нас так любили… А то так і норовлять нас мордою у багно тицьнути… Ну що ж, дочекаємося, поки Піменов принесе Вам одяг і поїдемо.
Марко здивовано подивився на Мальцева.
— Куди, товаришу Мальцев? Я розраховував ще попрацювати до вечора.
— На місце Вашого розташування. Я ж сказав: до завтрашнього обіду матимете вільний час. Та і я не залізний. Хвилинку! Хвилинку, товаришу Клєвєров, я зроблю необхідні розпорядження, аби не чекати годину впроголодь…