Діти морських туманів
- Автор: Кампань Клод
- Серия: Прощайте, мої п'ятнадцять літ... #2
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Гордієнко-Андріанова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Діти морських туманів». Краткое содержание книги:
Читач знову зустрінеться з норвезьким хлопцем Яном, який у вихорі війни залишився без батьків і попав до Франції, де познайомився з сиротою Фанні. Дівчина бере близько до серця недолю Яна. Між ними зароджується кохання.
Герої проходять через ряд заплутаних пригод і складних психологічних переживань.
Світла, чиста історія кохання французької дівчини і норвезького юнака зворушує, вчить молодь людяності, вірності, порядності.
— Ну що ж, прощавай, Фанні! — каже він, не подаючи мені руки.
Годлен теж не пішла проводжати мене до дороги, як це робила завжди.
Хоч уже квітнув пишними барвами чудовий сонячний червень, я жила ніби оповита якимсь густим туманом. Це викликано втечею Яна, його мовчанкою, якій, здавалося, не буде кінця. Правда, попереду мене чекав четвер, день заручин Гійома і Годлен. Ясна днина серед наступних сірих буднів, свято, схоже на якийсь прорив, ніби дзвін серед ночі, що скликає всіх на збір. Та чи долетить його голос до Яна на ті високі широти Німеччини й Скандинавії, куди завіз його «Торільд»?
Що тільки не робилося, аби підбадьорити мене! Крістіна, хоч їй це було дуже нелегко за кілька тижнів до пологів, допомагала вгамовувати моїх вихованців, які ніби сп'яніли від літнього привілля, від погожих сонячних днів. Навіть Давід, хоч досі я не вважала його ні беручким до роботи, ані знавцем дитячих душ, проводив більшу частину свого дозвілля, готуючи мені ярлички з написами, малюнки, вирізки, монтажі, гербарії хлібних колосків, молодої картоплі та спілих суниць, бо я саме збиралася пройти з дітьми останню тему року: «Земля — годувальниця людей».
Одного вечора Гійом запросив мене повечеряти з ним у маленькій сільській кав'ярні, зовсім незнайомій мені. Яка це була полегкість посидіти отак спокійно кілька годин! Ми говорили тільки про себе, згадували своє раннє дитинство, школу, канікули, розмова плинула невимушено, майже весело. У чашках перед нами парувала кава, ми повільно пили її, і тут Гійом, ледь змінивши тон, сказав мені:
— Я оце щойно повернувся з Бове, Фан… Так, я вдень махнув туди, щоб побачитися з мадам Оффланж. Я подумав, можливо, Ян телефонував їй перед від'їздом, щось пояснив. Бідолаха, вона дізналася про все вперше від мене! Одне слово, я повернувся ні з чим…
Уникаючи дивитися на мене, він поволі набивав люльку.
— …або майже ні з чим! — глухо додав він.
— Майже?
— Ми з нею довго говорили. Я дізнався про деякі речі, котрі можуть пролити трохи світла на Янову втечу. «Після його повернення з Бергена, — сказала вона, — я відчуваю, як він розривається між двома батьківщинами, не має певності щодо свого майбутнього, і я вірю: він надто чесний, він не хоче баламутити серця молодої дівчини…» І ще таке: «Ян добре усвідомлює те, чим він завдячує Капітанові, він не може зробити його нещасним, забравши Фанні…»
Я похнюпила голову, відчуваючи, що й моє серце розривається надвоє. Мені пригадалися слова, які я сказала Годлен кілька днів тому на горищі: «Брат, дід — це не те, що чоловік!» А далі: «Годлен, якби Ян попросив мене приїхати до нього в Норвегію, я поїхала б завтра ж…»
Гійом якийсь час мовчки смоктав люльку.
— Такі міркування, — нарешті озвався він, — тільки роблять честь Янові.
— Яке мені діло до його честі! Я не Сірано де Бержерак!..[15]Мені нестерпна сама думка, що я можу втратити Яна назавжди!
— А дідові тим більше, уяви собі! — кинув Гійом несподівано різко. — Сьогодні я можу тобі сказати, Фан, що коли він і побоювався твого від'їзду до Норвегії, то боявся тільки за тебе. Сам же він…
І тоді Гійом розповів мені про те, що ось уже три дні старанно приховували від мене. Капітан розшукав свого приятеля, морського посередника, той подзвонив до Роттердама й Бремена, дізнався про місцеперебування «Торільда», і дідусь написав трохи тремтячою рукою телеграму й послав її навздогін Янові:
«Сонячні Дзиґарі оповиті туманом після твого від'їзду. Командир „Сіріуса“ жде новин».
— Це неправда, що він послав таку телеграму, скажи, Гійоме, що це неправда! — прошепотіла я, розгубившись од хвилювання і вдячності.
Брат уже стояв на ногах, щоб іти. Його очі, завжди такі ясні й спокійні, підозріло зволожніли.
— Учора ввечері дід сказав мені, що він віддав би половину років, які лишилося йому прожити, аби тільки ти була щаслива, Фан!..
Майже невпізнанний у темно-сірому, бездоганно пошитому костюмі, що личив йому… слово честі, так само, як і його незносима замшева куртка, Нікола підійшов до мене і з легким церемонним уклоном запитав:
— Чи можна запросити тебе на вальс, Фанні?
Повільний вальс… О так! Незважаючи на шалені модні танці, тут лишилися вірні вальсу.
Нікола повів мене до вітальні ферми Рейд'єр, де повідсовували меблі, звільнивши простір для танців. Можна було танцювати і в довгому вестибюлі, що перетинав увесь будинок.
Картин, розвішаних на стінах, певна річ, не чіпали. То були морські пейзажі, сцени полювання, але переважали серед них фамільні портрети.
15
Сірано де Бержерак Савіньєн (1619–1655) — французький письменник. Автор антиклерикальної комедії «Осміяний педант», трагедії «Смерть Агріппіни», філософсько-фантастичного роману «Інший світ, або Держави та імперії Місяця» та ін.