Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Не одержавши відповіді, він обернувся до дядька Мафіо:
— Чому ви мовчите?
Мафіо нахмурився.
— Це не така проста справа, Марко. Чого доброго, ще згубимо свої голови. А це мені не до смаку.
Марко сердито відмахнувся рукою. Однак Мафіо стояв на своєму.
— Запитаємо капітана Матео. Нехай він вирішить. Як ти гадаєш, Ніколо?
Той ствердно кивнув головою.
— Хай його біс візьме, того триклятого султана! — тільки й мовив капітан Матео.
Ченці пішли в монастир. Наступного ранку брат Джіельмо повернувся звідти сам. Старий, сивий чернець був пригнічений. Він попросив у Ніколо й Мафіо Поло кілька хвилин для розмови. Брати завели його до себе в каюту.
Відсапуючись, брат Джіельмо сів на лавку.
— Ви, напевне, чули про останні воєнні події?
— Так.
— І що ви збираєтесь робити?
— Взявши все, що нам треба, будемо продовжувати свою подорож.
Брат Джіельмо розгублено глянув на співрозмовників. В очах Мафіо блиснули насмішкуваті іскорки. Обличчя Ніколо лишилось спокійним.
— Я прошу вас не вирушати далі, доки в країні не запанує лад.
— Ні, брате Джіельмо, — відповів йому Мафіо Поло. — Якщо ми будемо вагатися на самому початку мандрівки, то ніколи не досягнемо мети. Де брат Ніколо да-Віценца? Він поділяє вашу думку?
Джіельмо почервонів.
— Брат Ніколо лежить хворий у госпіталі, — збуджено сказав він.
— Отак раптово захворів? — спитав Ніколо Поло.
Чернець втомлено махнув рукою. Чи варто було звалювати вину на іншого? Правда, це брат Ніколо умовив його відмовитись від подорожі, але ж він не дуже йому й заперечував. Він так само не любив небезпек і пригод, як і брат Ніколо, котрий від страху аж захворів.
— Їдьте самі, панове. Хай вам бог помагає! — мовив брат Джіельмо. — А ми повернемось до Італії. Я старий, безсилий, буду вас тільки обтяжувати.
Мафіо Поло допоміг братові Джіельмо вибратись на палубу, йому було жаль ченця.
— Ми не сердимось на вас, брате Джіельмо. Ми, купці, непосидячі люди. Нас завжди тягне в далекі краї. Задля вигідної справи ми ладні поїхати хоч на край світу. Бувайте здорові! Бажаємо вам щасливого повернення на батьківщину!
Ще місяць пробули венеціанці в Лайї, аж поки не одержали добрі вісті. В країні поволі оживала торгівля. Знову в порт почали заходити кораблі. Ремісники, повернувшись до міста, взялися до своїх справ, будівельники заходилися біля зруйнованих будинків.
Одного осіннього дощового дня венеціанці залишили місто. З ними їхало ще чимало купців, які теж прагнули дістатися через Багдад і Моссул до Ормуса, розташованого на березі Персидської затоки. По дорозі через Вірменію до них приєдналося ще кілька купців, і, зрештою, утворився неабиякий караван.
Спочатку життя, сповнене перемін, подобалося Марко. Країна, по якій вони їхали, здавалася йому надзвичайно великою, анітрохи не схожою на Венецію. Караванний шлях пролягав по диких, скелястих горах і безкрайніх родючих полях. Часом з ранку до ночі вони не зустрічали жодної живої душі, жодного селища. А потім раптом перед їхніми очима в широкій улоговині поставало велике місто.
На вершинах гір біліли сніги. В низовинах без упину йшли дощі. Річки виходили з берегів, і тоді караванові доводилось далеко обминати їх. Однак ніщо не могло спинити мандрівників.
НІЧНА РОЗМОВА
У невеличкій кімнатці караван-сарая горіла лампа. Двері були відчинені. Марко неспокійно перевертався на своїй постелі. Поруч спав Матео. Надворі все було огорнуте непроникною темрявою, тільки зірки палахкотіли на небі. Посередині чотирикутного, вистеленого каменем двору плюскотів водограй.
Інколи Марко здавалося, ніби він уже не знати коли вирушив у мандрівку. Життя чужих міст так захопило юнака, що спогади дитинства зблідли в його пам'яті, йому навіть здавалося, ніби Венеція з її каналами й островами була лише прекрасним сном, який він бачив колись давно.
Скинувши ковдру з козячої шерсті, хлопець підвівся з постелі. Крізь відчинені двері він побачив біля водограю дві чоловічі постаті. Темна ніч якось дивно посвітлішала, немов зірки наблизились до землі. Вдалині почулося надривне виття й скавучання шакала. Потім знову запала тиша.
Пересвідчившись, що Матео міцно спить, Марко вийшов надвір. В сусідній кімнаті лежали батько й Мафіо Поло. Марко наблизився до водограю і змочив собі чоло.