Незвичайні пригоди Марко Поло

Ніколо, Мафіо й Марко Поло йшли гомінкою базарною вулицею. Марко гостріше за батька й Мафіо Поло відчував чарівність цього чужого і водночас уже близького його серцю життя. Він ладен був зупинятися на кожному кроці. Але час квапив. Незабаром вони вийшли на вуличку, де було менше шуму й метушні. Перед крамничками на сонці сиділи індійці, які обмінювали гроші різних країн. Біля них стояли найрізноманітніші маленькі ваги.

З майстерень ювелірів доносилось тихеньке постукування молоточків. Якийсь літній ювелір підкликав до себе венеціанців і поцікавився, чого вони бажають. Почувши, що вони розшукують бірюзу, майстер жваво запросив їх до своєї крамниці, всіляко розхвалюючи при цьому свої товари.

Оглядаючи клієнтів і розмірковуючи, чи не можна їх обдурити, він повів їх у маленьку кімнатку. Тут у нього зберігалися камінці, які він протягом кількох днів потримав у глиняному кухлі з водою, від чого вони потемніли і набули вигляду найкращої бірюзи. Але за кілька тижнів камінці знову посвітліють і втратять весь свій блиск. Тоді вони стануть не дорожчими за гравій, яким усипано береги річок.

У маленькій кімнатці зберігалась приємна прохолода. Крізь заґратоване вікно падало сонячне світло. Ювелір дістав із шафи гаманець і висипав на стіл коштовні камені. Побачивши їх, Марко ледве не скрикнув від захоплення. Прекрасні камені заблищали на сонці.

Ювелір клявся усіма святими, що це — найсправжнісінька і найкраща бірюза з Нішапура.

— Ви тільки погляньте, панове, — вигукнув він, — хіба ці камені не блискучіші від зірок? — Він по-змовницькому притишив голос: — Вельмишановні панове, повірте мені, що вам випало щастя! Таких каменів не було з часів царя Соломона. — Він перейшов на таємничий шепіт: — Тільки я прошу: не видавайте мене. Оці камінці, які ви бачите перед собою, прикрашали колись скарбницю каліфа. Мені продав їх один татарський князь. — Торговець узяв у руку кілька каменів і подивився на них проти сонця. На його обличчі проступив вираз безмежного захоплення: — Вони сяють яскравіше, ніж сонце, і своїм сліпучим блакитним кольором нагадують. очі богів.

Брати слухали ювеліра з байдужим виразом на обличчях. Мафіо відшукав найбільший камінь, зважив його в руці, потім підігрів трохи над жаровнею і понюхав.

— Деякі торговці, — сказав він Марко, — інколи підсовують замість бірюзи підфарбовану слонову кістку. Фальшива бірюза легша і пахне кісткою, коли її підігріти.

Ювелір сплеснув руками і, заприсягаючись, що він найчесніший торговець у світі, висипав камені назад в гаманець і натомість дістав з шафи інший.

Ніколо Поло ледь посміхнувся братові й синові. Торговець висипав на стіл камені з другого гаманця. Не звертаючи уваги на палкі запевнення хитрого торговця, Ніколо Поло уважно оглянув бірюзу. Тепер уже не було сумніву, що це справжні коштовні камені: вони горіли блакитним вогнем, не мали й сліду зеленого відблиску і добре витримали випробування над жаровнею.

Торгувались недовго — за півгодини справу було покінчено. Ювелір-сказав, що він на цьому не заробив жодного діршема, і венеціанцям довелося дати йому ще кілька дрібних монет. Брати Поло поклали камінці в невеличкий ящичок з пальмового дерева і запечатали його своєю купецькою печаткою. Через місяць, перед тим як від'їздити, Ніколо і Мафіо мали зайти до ювеліра і забрати коштовності, заплативши решту грошей.