Незвичайні пригоди Марко Поло

Марко ляснув кобилу по крупу і вона пішла риссю. Здавалося, що Джульєта отак собі спокійно трюхикатиме хоч на край світу.

— Як ви себе почуваєте? — спитав Марко капітана Матео, тримаючись біля самого його стремена.

Той у відповідь тільки сердито зиркнув на юнака. Дощ розмочив землю, і дорога була геть розбита копитами. У заглибинах стояли жовті калюжі.

Капітан Матео і Марко трималися за вожаком, позаду них — Ніколо й Мафіо Поло, які добре їздили верхи і тому вибрали собі чудових скакунів. На весь світ славились персидські коні, за них платили по двісті турнезьких фунтів. Їх високо цінували індійські магараджі. Щоправда, персидські скакуни жили недовго в цьому жаркому кліматі, бо постійна вологість і спека руйнували їхній організм.

Персія мала також найбільших і найкрасивіших у світі віслюків. Зовсім невибагливі до їжі, ці тварини могли перевозити великі вантажі. З них і складався, головним чином, караван. Схиливши голову, вони невтомно йшли своїм шляхом. І коли траплялось, що один з них, підсковзнувшись, падав, інші спинялися й спокійно чекали, доки рушить увесь караван.

Але найкраще витримували важку дорогу верблюди. Навантажені паками кірманських килимів, мосульської парчі, шовку й оксамиту, вони впевнено ступали по глинистому шляху.

Караван замикали джигіти, які, незважаючи на погану дорогу, весь час хвацько показували свою майстерність у верховій їзді.

Трохи проясніло. Пелена хмар де-не-де розірвалася, засиніло небо. На сході бовваніли вкриті лісами гори.

— А чи не здається тобі, що їхати стало легше? — озвався Матео, випростовуючись у сідлі.

— Дуже добре їхати, капітане Матео, — гаряче запевнив його Марко.

— А знаєш, чого мені зараз найбільше хочеться?

— Звичайно знаю! Вам хотілося б стояти біля штурвалу.

— Вірно! Перед тобою розкинулось море, вітер надимає вітрила, хвилі б'ються об борт. Один поворот керма, і ти вже відчуваєш, як чудова посудина з дерева й заліза слухняно піддається твоїй волі, як вона, погойдуючись, стрілою мчить по хвилях… Ти розумієш, Марко? Що важить у порівнянні з кораблем якийсь там кінський круп? Хіба можна верхи на конячині мандрувати так, як на кораблі? Найменший човник дорожчий для мене за Джульєту. Всі кістки вже болять!

— Але на кораблі в пустелю не поїдеш, — заперечив Марко.

— Твоя правда. І мені не лишається нічого іншого, як потоваришувати з Джульєтою.

Через вісім днів перед очима мандрівників з'явились будівлі й башти Багдада. Вогненне сонце стояло на небі, осяваючи все яскравим світлом. Воно ніби зачепилось за вершечок мінарета, надаючи найрізноманітніших барв цегляним дахам і розсипаючи свої промені по рудуватих водах Тігру. Потім воно непомітно спустилося за тоненький мармуровий шпиль і кілька секунд висіло на даху величного мусульманського монастиря. Вечірні сутінки простягли свої пальці до його пурпурової краси, небо згасло, і весь світ обгорнувся сірим серпанком.