Незвичайні пригоди Марко Поло

Матео схопив юнака за плечі і міцно труснув його.

— Ти глянь, Антоніо, на цього харцизяку! Як він добре затямив мої слова.

Відпустивши Марко, він важко сів на лавку.

— Що ж ми будемо тепер робити, Марко?

Але в того після могутнього потиску Матео каюта йшла обертом перед очима.

— От тобі й маєш! Чого це ми стоїмо, як спіймані грішники? — напав на свого друга капітан Антоніо.

— Мовчи, Антоніо! — огризнувся Матео, підводячись з місця.

— Я тебе власними руками викину за борт! — погрозив Антоніо і люто сіпнув себе за бороду.

Матео засміявся. Той сміх передався й Антоніо.

Тимчасом Марко встиг трохи оглянути каюту. В ній усе було обладнано для житла: лавка, що мала правити вночі за ліжко, стіл з різьбленими ніжками, чотири ослони, мідяна лампа і вбудована в стіну шафа. Стіни було завішено килимами. Двері ліворуч вели до складу.

— Бачиш, — сказав Матео, — скільки я завдав клопоту своєму другові. Треба, нарешті, владнати цю справу.

Капітан Антоніо дістав з шафи пляшку, три чарки і налив вина.

Всі випили. Це було міцне червоне вино, яке одразу ж вдаряло в голову. Коли Антоніо хотів наповнити чарки вдруге, Матео застережливо підняв руку:

— Не всякий звик до вина так, як ти, — сказав він і, задумливо дивлячись поперед себе, мовив до Марко: — Послухай, юначе. — Йому важко давались слова, але це була для нього ніби сповідь перед самим собою. — Коли я довідався про вашу подорож, то зовсім утратив спокій. В мені одразу ж прокинулись давні мрії. А про що тільки не мріє людина! Венеція перестала мені подобатись. Все зробилось осоружним. Вода в каналах смерділа, лагуна здавалась калюжею — а вночі, вночі я марив про море…

Матео замовк. Ніхто не підгонив його.

Він сперся ліктями на стіл, втупивши погляд у свої кулаки. Вино в склянках колихалось від поштовхів корабля.

— Тоді я вмовив капітана Антоніо таємно взяти мене на корабель. Я просто боявся, що твій батько скаже: «Ні, Матео, ви нам не потрібні». І ось я сиджу перед тобою і говорю те, про що нікому не хотів говорити.

— Так, — озвався Антоніо, — а вітер дме добрий. Коли б тільки він не притих.

— Я допоможу вам, Матео, — сказав Марко. — Ви обов'язково залишитесь з нами. Я дуже радий. Зачекайте, я одразу ж поговорю з батьком.

Марко повернувся на палубу і знову сів на своє колишнє місце.

— Що це за таємниці ти завів з капітаном? — спитав його Мафіо.

— Тату, я хотів вам щось сказати…

— Що трапилось?

— А мені не можна знати про це? — запитав Мафіо.

— Та ні, я хочу поговорити з вами обома.

І Марко розповів про те, що йому тільки-но довелося пережити в каюті капітана. Він палко просив задовольнити прохання Матео.

Ніколо й Мафіо знали Матео, знали про його відчайдушні контрабандистські операції. Вся Венеція говорила про них. Брати порозумілись одним поглядом. Марко, стримуючи легке занепокоєння, дивився на них.

— Ми ще подивимось на твого капітана Матео, — сказав Мафіо Поло, встаючи з свого місця. — Як ти гадаєш, Ніколо, візьмемо його з собою, коли він сподобається нам, чи ні?